Елла. Рус Пренс

Елла продовжила рухатись далі, вона уявлення не мала куди рухатись, але залишатись тут було б помилкою.

      Почувши дивний шум за спиною, чаклунка завмерла на місці. Вона різко озирнулась і зустрілась поглядом з Пітером. Хлопець один рухом прижав її до стіни, тримаючи за горло.

      – Чому ти це зробила, Елла? Я гадав, ти… ти. – молодий Хендерсон не міг підібрати слова. – Я гадав, тобі можна довіряти.

      – Я…

      Пітер ледве встиг підхопити дівчину, пом’якшивши падіння перед тим як вона, втративши свідомість, впала на землю.

      Елла прокинулась в м’якому, зручному ліжку в невеликій кімнаті. Хтось переодягнув її в білу нічну сорочку, а рану перебинтував. В чотирьох стінах окрім ліжка і дверей більше нічого не було. Дівчина спробувала підвестись, але біль в плечі прижав її додолу. Зжавши зуби, дівчина все таки встала і повільно підійшла до виходу, але двері не піддались.

      – Вам допомогти? – пролунав із-за дверей чоловічий голос.

      – Будьте ласкаві, відімкніть ці бісові двері.

      – Я пообіцяв Пітеру Хендерсону, що ви не покинете приміщення до його повернення.

      Елла оглянулась по кімнаті, скривившись від побаченого.

      – А якщо я пообіцяю, що не втечу. – промовила чаклунка якомога лагідніше. – Ви мене випустите?

      – Пообіцяєш? – трішки повагавшись, запитав голос.

      – Так!

      Двері відімкнулись, не видавши жодного звуку. За ними виявився милий літній чоловік з сивою бородою і лисиною на маківці.

      – Швидко ж ти здався. Пітеру потрібно знайти розумнішого слугу. – позловтішалась Елла. – Де тут вихід?

      Чоловік не відповів, лише уважно роздивлявся дівчину.

      – Гаразд, сама знайду.

      Елла швидко покрокувала до інших дверей, гучно грюкнувши за собою дерев’яною конструкцією. За ними слідував довгий коридор, повний різними чучелами тварин. Авантійський карликовий ведмідь, з характерним для нього розміром в два рази меншим ніж у звичайного ведмедя, привернув увагу дівчини. Деяких тварин вона ніколи не бачила, серед яких була істота схожа на невеликого коня з біло-чорними полосами.

      Елла завмерла, згадавши Сноррі. Вона обов’язково за неї помститься.

      Відімкнувши іще одні двері, Елла знову опинилась перед тим самим чоловіком.

      – Я пообіцяв Пітеру Хендерсону, що ви дочекаєтесь на нього. – спокійно промовив старий.

      – Як це можливо? – запитала дівчина, розгублено озираючись. – Я ж ішла в іншу сторону.

      – Я гадав, ваший батько вас добре навчав, Елла Райс. Цей світ приховує більше чим ви думаєте. Все довкола нас змінюється і відчуває нас. Я гадав, батько вас добре навчив.

      – Та хто ти такий? І чому так розмовляєш?

      – Як? – зацікавлено запитав чоловік.

      – Загадками. Так немов ти з іншого світу. Так хто ти такий?

      – Волтер Купер, можна просто Куп. – доброзичливо відповів чоловік. – Не бажаєте перекусити і спокійно поговорити?