Елла. Рус Пренс

Куди ж дядечко міг зникнути? – вдаючи стурбованість, запитала чаклунка.

      – Ми знайдемо тих хто за цим стоїть. – твердо промовив юнак. – Ми з іншими хлопцями патрулюємо вулиці по ночах. Рано чи пізно ми їх знайдемо і тоді…

      – Ой, як страшно. – про себе тихо промовила дівчина.

      Покинувши портовий район, Елла попрямувала у місто. Один із будинків, повністю зруйнований після недавньої пожежі, так і залишався пустувати нікому непотрібний, а на уцілілій стіні красувався напис «смерть чаклунам». По правді пошкоджений будинок, на думку Елли, ніяк не виділявся на фоні інших – такі ж чорні і напівзруйновані халупи як і інші.

      Чаклунка поволі рухалась далі, ловлячи на собі погляди незнайомців. Немов граючи на нервах, дівчина широко посміхалась незнайомцям, відповідаючи на їхні «привітні» косі спроби оцінити дівчину своїми очищами.

      Граючись рудою косою, Елла дійшла до будинку в якому тимчасово мешкала. В приміщені на неї очікував благородно одягнений молодий чоловік з кудрявим волоссям чорного масного кольору.

      – Я вдячна тобі за житло, яке ти люб’язно надав, Пітер, але це не дає тобі права вриватись в нього без дозволу.

      – Хотів тебе здивувати. – чоловік дістав із-за спини букет тюльпанів. – Тобі ж подобаються червоні?

      – Так, але… – дівчина ніяково взяла квіти. – Дякую. Дуже красиві.

      Елла поцілувала чоловіка в щоку, у відповідь той лишень посміхнувся.

      – Вважай це віддякую, за те, що ти так швидко прибула нам допомогти. – хлопець глибоко вдихнув, немов збираючись з думками. – Справі в місті настали не самі…

      – До речі, я дещо знайшла в будинку рибака про якого ти розповів. – Швидко урвавши потуги Пітера щось розповісти, Елла притиснулась до тіла юнака, не помітно для нього діставши із за його спиною згорток паперу. – Можливо ти знаєш, що це.

      – Схоже на карту. – Пітер уважно оглядав папір, на мить зніяковівши відчувши на подих чаклунки. – Але не можу зрозуміти чого саме. Не схоже на план міста чи чогось мені знайомого.

      – На ній є відмітки. Можливо це якось пов’язано з тим як зникають люди. Іще в будинку є прихований погріб в якому забагато зброї як для звичайного рибалки. Можливо все-таки той рибалка якось і з’явазаний із пропажою людей. Чому ти взагалі вирішив перевірити саме його будинок?

      – Він єдиний зі зниклих людей жив за мурами міста. Мені здалось це підозріливим. Вважай це інтуїцією… яка з п’ятої спроби принесла плоди. – відповів юнак, розглядаючи шмат паперу. – Ти повинна зустрітись з моїм батьком. Він питав за тебе.

      – Гаразд. Можливо твій батько знає чого може бути ця мапа.

      – Надіюсь. Я зайду за тобою увечері. Тільки одягнись в щось більш… жіноче. Люди і так розносять різні чутки про лорда, а якщо тебе побачать в замку в такому вигляді…

      – Я зрозуміла, вдягну щось елегантне.

      – А де твій тхір? – Пітер уважно оглянув кімнату. – Пам’ятаю, останнього разу коли ми бачились, він завжди був з тобою і ніколи не відходив