Елла. Рус Пренс

змінила тему розмови. – Як вона?

      – Тримається. Інколи приходить до тями і викрикує незрозумілі слова. Я гадаю, це лайка.

      – Я хочу її побачити.

      – У вечері ти повинна бути в замку разом з лордом. – твердо промови Чарлі. – І нам ще потрібно вирішити куди сховати тіло того рибалки.

      – Киньте його до решти. До тієї купи з тими дівицями. Хоч раз у житті чолов’яга проведе компанію з гарними жінками. – сумно, але водночас награно, звела губи дівчина. – Бідолашний все таки чоловік. Порив земельки не в тому місці і виявилось вирив собі могилу.

      – Ти ж розумієш, що тільки я наразі тебе чую. – поглянувши з під лоба на Еллу, промовив Чарлі. – Ні до чого так немов…

      – Цить! Не псуй настрій. – Елла різко зупинилась, хлюпнувши багном на ноги чоловіку. – А її є все одно побачу.

      – Як хочеш. Я мало, що тут вирішую. Проте цікаво про що ти хочеш з нею поговорити?

      – Ми знайдемо тему для бесіди. – чаклунка посміхнулась і попрямувала далі по коридору, відібравши у Чарлі смолоскип.

      Перед самим заходом сонця до будинку Елли, як і обіцяв, навідався Пітер.

      – Чудово виглядаєш. Ніколи тебе такою не бачив. – Пітер прискіпливо оглядав сукню Елли. – Ти дуже гарно виглядаєш.

      – Справді? Дякую. – дівчина ніяково опустила очі додолу. – Не звикла я до такого одягу. А з цим глибоким вирізом я ніби гола.

      Чаклунка поглянула у вічі хлопцю, немов очікуючи слів які її заспокоять, але Пітер лише зашарівся.

      – Не думала, що блакитний колір мені сподобається, – дівчина покрутилась, здійнявши легкий літній вітерець. – але мені пасує.

      – До речі, що стосується зображення на мапі. – Пітер ніяково перевів погляд з Елли на стіну. Батько гадає, що це система підземних тунелів, побудованих ще при проектуванні замку, більше ста років тому. Лорд уже готує людей. Ми спустимось в катакомби і знайдемо зниклих людей чи тих хто за цим стоїть. Найкращі воїни лорда займуться цим.

      – Найкращі? – задоволено перепитала дівчина.

      – Так.

      – Це прекрасно. – широко посміхаючись промовила Елла до свого відображення у дзеркалі.

      Помешкання дівчини знаходилось недалеко від замку і вони швидко здолали шлях, зустрівши на підступах до замку Річарда Хендерсона, батька Пітера.

      – Привіт, Елла. Ти справді виглядаєш гарною та уже дорослою жінкою.

      – Доброго вечора. – вклонилась дівчина. – Дякую, пане Хендерсон.

      – Пітер, на два слова. – статний чоловік мило посміхнувся. – З вашого дозволу, Елла.

      Батько з сином відійшли поодаль і щось бурхливо обговорювали, чаклунка стояла осторонь, ввічливо очікуючи і не втручаючись.

      В решті решт, Пітер замовк, слухняно вислуховуючи батька. Радість на обличчі хлопця змінила сіра гримаса і молодший Хендерсон, різко розвернувшись, вклонився Еллі і, не зронивши ні одного слова, залишив їх з батьком у двох. Провівши сина суровим поглядом, Річард підійшов до дівчини. Злегка взявши її за руку вищи ліктя, чоловік повів її далі.

      – Пітер