Елла. Рус Пренс

ні з ким не говори. – промовив чоловік в темному коридорі, ведучи за собою Еллу. – І лице не показуй. Ви однакові, але вона не така… не така пом’ята як ти.

      Елла в слід за чоловіком увійшла у велику залу освітлену смолоскипами. Попри те, що звідусіль тягнуло вологістю і все до того виглядало закинутим підземеллям, зала мала охайний вигляд. Неподалік стояло кілька солдатів зі зброєю. Елла пройшла, намагаючись не дивитись їм у вічі.

      Чоловік вів далі розгалуженими лініями тунелів і їй нічого не залишалось як слідувати за незнайомцем.

      – Майже дійшли. – промовив чоловік, зупинившись перед поворотом. Він обережно виглянув за край. – Очікуй тут.

      Він зник за стіною, залишивши Еллі лише свою тінь, яка зникла з останніми проблисками світла.

      – Елла! – прогриміло відлуння. – Елла, йди сюди.

      Чоловік стояв поруч із тілом воїна, тримаючи в руці кинджал.

      – Це ще хто?

      – Не зважай, неочікувана перешкода. – чоловік дістав одну пляшечку з мутною рідиною. – Це напевно тобі знадобиться.

      – А раніше ти не міг віддати?

      – Не хотів, щоб ти наробила дурниць. Далі ти підеш сама. Бачиш цей прохід? Там сходи на верх. Дійдеш до кінця і зачекаєш. Моя людина з того боку їх відімкне.

      – І скільки мені там очікувати?

      – Скільки буде потрібно, якщо хочеш вибратись. Тримай ще це. Все може бути. – чоловік віддав закривавлений кинджал.

      – Смолоскип не позичиш?

      – Там лише одна дорога. Йди по стіні. Тільки обережно, там сходи. А як зайдеш в глухий кут..

      – Зрозуміла. Сісти і очікувати.

      – Саме так.

      – А ти як? – занепокоєно запитала дівчина.

      – За мене не переживай.

      Елла подякувала за допомогу незнайомцю, так і не спитавши його ім’я.

      Опираючись на стіни, вона в повній пітьмі попрямувала далі одна. Вологі стіни вели дівчину, поки вона не запнулась об сходинку. Вилаявшись, дівчина попрямувала далі, обережно наступаючи на кожну наступну сходинку. Врешті-решт вона дійшла до кінця маршруту. Еллі довелось довго очікувати, але нарешті пролунав дивний скрип і стіна відімкнулась. Світло прошмигнуло до темного коридору і вона увійшла, тримаючи напоготові зброю. Раптом Елла відчула тихий шурхіт за спиною.

      – Бувай. – промовив уже знайомий голос.

      Елла лишень встигла оглянутись, перед тим як прохід знову перетворився в не прохідну стіну. Вона стояла сама посеред кімнати, тримаючи в руках кинджал, а неподалік лежало тіло лорда Крістофера Стемфорда.

      Елла розгублено ходила по кімнаті. Єдине, що спало на думку це те, що потрібно як найшвидше покинути це місце. Обережно відчинивши двері, Елла виглянула в коридор. В туж мить чиясь міцна рука потягнула двері на себе і Елла опинилась перед озброєними чоловіком. Запанікувавши, вона рвонула з місця.

      – Лорд Стемфорд мертвий! Вона убила лорда! – прокричав грубий голос позаду.

      На клич вартового в коридорі з’явились ще солдати. Вони оточили її, перекривши ходи для відступу.

      – Стій,