Елла. Рус Пренс

прослідував поштовх, а за ним іще один.

      – Прокидайся, соня.

      Дівчина в’яло розплющила очі і поглянула на особу яка присіла поруч з нею. Вона бачила себе: таке ж обличчя, волосся, голос схожий на її. Вона ніби дивилась в замулене озеро. Дівчина бачила себе, але не чітко.

      – Привіт, Елла. – промовив приємний дівочий голос. – Ти, я гадаю, тут сумуєш на самоті, тому я вирішила тебе провідати.

      – Евере де хенн, кеенбе!

      – О, завжди хотіла вивчити цю мову, але ніяк не знаходила часу. Можливо ти станеш моїм вчителем. Ти ж нікуди не поспішаєш? Знайдеш для мене вільну мить? – дівчина навпроти мило усміхнулась.

      – Іссе. Тимере ів хенн. Бен саерн. Саерн!

      – Я надіялась, що ми гарно порозмовляєм. У нас багато спільного. Я б сказала, що ми чимось схожі.

      – Кеенбе.

      – Повторюєшся, Елла. Ну якщо ти не маєш бажання говорити, то я прийду пізніше. Ти ж завтра вільна?

      Прикута дівчина дивилась на особу з факелом немов у поганому сні – спостерігаючи за собою зі сторони, без змоги вплинула на своє дії.

      – Хто ти? – Зупинила Елла, дівчину яка уже одною ногою вийшла за двері.

      – О, нарешті! – радісно вигукнула незнайомка.

      – Що ти? – суворо повторила Елла.

      – Називай мене… – дівчина немов якусь мить пригадувала власне ім’я. – Ліліт.

      Дівчина присіла на підлогу майже біля Елли, повісивши смолоскип на стіні і провела рукою по своєму обличчі: рум’яна шкіра враз змінила забарвлення на бліде з тонкими темно-синіми полосами через усе лице; зіниці розширились, перетворившись у помаранчеві кулі; а волосся набуло темно-коричневого кольору.

      – В тебе напевно багато ще запитань. Чому ти тут? Для чого це все? Де ти? Але я не буду на них відповідати. Навіщо псувати інтригу. Я гадаю, не цікаво ж коли знаєш, що буде далі.

      – Що з Сноррі? – прохрипіла Елла.

      – О, твій білий пацюк? Ти його згодом побачиш. Якщо будеш чемною. Ти ж пам’ятаєш лорда Стемфорда?

      – Я мала з ним зустрітись, – трішки повагавшись, відповіла Елла. – але не пам’ятаю чи встигла. До чого це?

      – Та просто хотіла спитати… Ем… Ти ж знайома з його сином, Пітером?

      – Я його дуже давно не бачила. Важко пригадати подробиці, якщо ти про це. І заради цього я тут? Стільки днів і… Що вам потрібно?

      – Милий хлопчина. – не зважаючи на запитання Елли, продовжила дівчина навпроти. – Не знаю чому, але ти припала йому до душі. Чи, можливо, я в твоєму вигляді. Хто його знає. Квіти дарує. Хочу його потішити. Вдягну щось красиве, не те лахміття, що ти носиш. Щось відкрите і жіночне. Як ти взагалі ходиш в такій одежі? Мати таке тіло і ховати його. Хмм… Надіюсь Пітер оцінить. Батько в нього ще та наволоч. Задумав зрадити власного лорда.

      Елла ніяк не відреагувала, лишень огида до Ліліт з кожною миттю ставала ще більш сильнішою.

      – Мій володар високо тебе оцінює, не знаю чому. Спіймати тебе було не важко. Потрібно лишень не дати тобі скористуватись чарівними пляшечками.