Чужинець. Сімона Вілар

вони більше збагатяться, ніж тут, захопивши Туров, що їх може уславити ще більше? Узяти таке укріплення… Ех! А той, хто запропонував це, вочевидь, не простий. Він убив Турячого Мала, але знає їхні звичаї, і цим прихиляє їх до себе. До того ж, не дурень, розуміє, чим йому обернеться невдача з узяттям града. Але запевняє, що Туров ляже. Ось тоді вже!.. У деревлян чесалися руки, горіли очі.

      Торір готував їх до нападу два дні. І весь цей час відчував за спиною недовірливі, злісні погляди. Але його досвід, його воля все ж приборкували деревлян. Вони зрозуміли, що він сильніший, хитріший за них. І, немов дике стадо, визнали нового ватажка.

      Однак Торір не хотів ризикувати і набрав собі охорону. Насамперед наблизив до себе воїна в рисячій подобі. Той так і звався – Рись. У деревлян було заведено давати собі імена диких тварин, бо вважалося, що так вони набувають їхньої сили і спритності. Торір вибрав Рися тому, що той першим визнав його. І не через те, що був особливо віруючим, просто виявився кмітливішим за інших, зрозумів, що чужинець не з простих, силу його відчув. Рись був честолюбним – із простих воїнів, він не мав вельможної рідні, тому вище десятника піднятися не зміг би. А от при новому сильному ватажкові – хто знає. І новий «Мал» одразу відзначив його, доручивши підібрати загін для своєї охорони. Рись упорався із завданням чудово, зі знанням досвідченого воїна. Він же й розповів Торіру про деревлянські справи.

      – Колишній Турячий Мал був улюбленцем головного з деревлянських князів-старійшин Мала Старого. Той навіть збирався передати синові своє верховенство в родах. Але ти убив його, і, якщо хоч на мить оступишся, знайдеться чимало таких, хто захоче вислужитися перед Старим Малом і покласти до його ніг голову вбивці коханого сина.

      – А ти?

      – Я? Я з тобою. Адже я першим тебе визнав, тож Старому Малу неодмінно про це повідомлять. Отож, якщо візьмемо Туров, я до Мутьяна піду. Він також син Старого Мала, але нелюбий син, свавільний. Він давно вийшов з-під батьківської влади, навіть свій град вибудував, Іскоростенем[71] назвав. І Старий Мал змушений був визнати силу непокірного Мутьяна. А тепер возвеличить і поготів, адже Мутьян останній з його синів залишився. Багато їх було у Старого, та всі вже відійшли у світлий Вирій, занадто завзяті були. А Мутьян – той ще пройдисвіт. Хитрий і владний. Дружину собі зібрав таку, що, мабуть, у жодного деревлянського князя-старійшини такої немає.

      Торір роздумував. Як би усе це не називалося у деревлян, він визначив це ромейським словом «політика». Сказав Рисеві:

      – Відведеш і мене до Мутьяна. Я ж йому владу над Туровим передам, над дреговичами.

      Рись дивився збентежено. Як це – владу над дреговичами? Та ж вони чужинці. Торір пояснив: якщо вони візьмуть Туров, владі киян у цьому краю настане кінець. І відтепер дреговичі почнуть сплачувати данину деревлянам. Без воєн і набігів, просто щоб їх не били, відкуплятимуться миром. І возвеличиться Мутьян, узявши їх під свою руку.

      – Як же возвеличиться? – не розумів Рись. Навіть жовна випнулися від напруги на худому щетинистому

71

Нині – м. Коростень Житомирської області. (Прим. пер.)