Чужинець. Сімона Вілар

бережливо. Їй ніби аж легше стало.

      – Поїхати сам хотів… Мене кинути.

      Вона спробувала усміхнутися, але вийшла не усмішка – гримаса.

      – Що з тобою?

      Він обмацував її боки, руки, плечі, але вона вже зрозуміла, що з нею. Тоді він підняв її на руки, поніс.

      – Зараз до волхвів тебе відвезу. Вони підлікують.

      – Ні!

      Вона ще на щось сподівалася.

      – Я просто дуже забилася. Бачиш, можу підвестися.

      Карина панічно боялася, що він залишить її у волхвів. Ліпше перетерпіти, поїхати з ним чимдалі, так щоб йому не було сенсу повертатися, навіть коли зрозуміє, що з нею.

      Вона змогла триматися за луку сідла, коли він посадив її верхи. Навіть біль здався не таким сильним, якби… Вона відчула, як по ногах потекло тепле. А Торір говорив, ведучи на поводі Малагу:

      – Ну що ж ти наробила, моя свавільна, необачна дівчинко? Чому мене не слухаєш? Я ж переговорив з волхвами, прийняли б тебе. А ти…

      Вона тільки дивилася вперед, закусивши губу. Темний, порослий лісом протилежний берег наближався, а заграва позаду здавалася все дрібнішою. Карина змогла витерпіти усю переправу, навіть коли варяг увійшов під дерева.

      І тут біль, що на якийсь час, здавалось, ущух, раптом нахлинув з новою силою – так люто, що Карина вигнулася, застогнала. По ногах текла кров, і кожен крок коня віддавався в усьому тілі.

      Торір кинувся до неї й нарешті все побачив.

      – Та ти вся у крові!

      І вона наважилася:

      – Торіре… Допоможи мені. Відвези до жінки. До повитухи. Я…

      Біль став таким нестерпним, що вона не змогла більше стримуватися. Закричала, похилилася в сідлі. Відчула, як Торір підхопив її. І все. А далі її накрила глуха рятівна темрява.

      Роздiл 4

      – А йшов би ти, голубе, звідси, – мовила стара. – Не годиться чоловікові бути там, де жінка від плода вивільняється.

      Світлі очі старої під чорним платом здавалися майже білястими. Погляд моторошний і владний.

      Торір слухняно вийшов. Він і сам уже зрозумів, що сталося з Кариною. Він несподівано для себе вельми злякався за неї. І це недобре. Він не мусить ні до кого прив’язуватися. Він – вовк-одинак. І в тій справі, яку він для себе обрав, не повинно бути місця ні прихильності, ні довірі.

      Біля Торіра з’явилося якесь тендітне, кульгавеньке дівча – служка баби-знахарки. Вона провела його до невеликого хлівця, де ледве стало місця, щоб поставити Малагу. Варяг повільно розсідлав коня, насипав вівса в годівний мішечок і підвісив коневі до морди. Сам рухався повільно, стомлено. Так завжди буває після бою, та ще починаєш відчувати біль від забиттів, ран, порізів. Дівчина-служка при світлі олійного каганчика обробляла його рани, шепотіла замовляння. Еге ж, дісталося йому сьогодні: поріз над коліном кровоточив, саднили численні забиті місця, особливо ті, де від ударів кольчуга повпиналася в тіло, і тепер пекло, немов вогнем. Тоді, у розпалі бою, він нічого не помічав, але волхви передбачливо порадили, щоб їхав за річку, до знахарки Енеї. Мовляв, вона огляне й допоможе, якщо потрібно, та й відпочити