Чужинець. Сімона Вілар

Дир усе пив, обливаючись, більше проливаючи, залишки ж взагалі вилив собі на голову. Стояв у калюжі вина, реготав. Але обличчя бояр – старійшин копиських – видовжилися, брови насупилися. Коли Дир недбало жбурнув чашникові посудину, багато хто з них взагалі повиходив з-за столів, попрямував до виходу. Хтось дійсно пішов геть, але багатьох повернули, усадили за столи насильно. Судислав сидів, похнюплено схиливши голову на руки, не підводячи очей.

      Дир гукнув:

      – Гей, гуслярі, грайте! Нехай дівки танцюють.

      Жінки, хто охоче, хто злякано, покірно повиходили з-за столів. Узявшись за руки, повели танок, навіть щось затягнули, заспівали серед гамору.

      Карина залишилася на місці, серед літніх жінок. Бачила, як Дир, посміхаючись, дивиться на танечниць.

      Поступово гамір стих, боярині вирівнялися, заспівали більш злагоджено, навіть заусміхалися.

      У цю мить Карину щось штовхнуло в коліно. Спершу вона не звернула уваги, вирішивши, що це один із псів, що крутилися тут же, під столами. Але коли коліно під скатертиною стиснула чиясь рука, дівчина здригнулася, нахилилася. З-під столу на неї дивився недавній гість – горбань-скоморох.

      – Ходи в танок. Дирові усміхайся. Але коли киянин розохотиться, забереш із собою в одрину[62] не його, а Судислава-посадника.

      Карина несподівано обурилася.

      – Не хочу. Йди геть!

      Погляд карлика став важким. Він знову показав їй пряжку-підкову від пояса Торіра.

      – Слухайся! Володар твій передав наказ.

      – Немає у мене володаря.

      Але охнула, коли вістря вкололо в живіт.

      – Порішу, сучко, якщо закомизишся.

      Карина судомно ковтнула слину. Карлик спопеляв її знизу гнівним поглядом. Сам не більший за дитину, а рука дорослого чоловіка, сильна. І крикнути не встигнеш. А обдурити, виказати… Невже Торір і справді вирішив змусити її під іншого йти. Міг…

      Карина підвелася. Де їй подітися? Пішла. Взяла в танку одну з бояришень за руку.

      Дівчата співали, виводили злагоджено. Спільний танок молоді сплітався візерунком, дівчата прослизали попід руками одна в одної, знову тягнулися вервечкою:

      Ручайочку, ручайку,

      Ти течеш, міняєшся…

      Прослизаючи попід зчепленими руками, обходячи інших, Карина опинилася просто навпроти Дира. Він стояв, обіпершись ліктем на стільницю, очі каламутні, п’яні. Карина бачила його довгу сильну шию, міцний борлак[63]. Шия здавалася довшою через те, що його волосся з боків і ззаду, майже до потилиці, було зголене, тільки згори кучерявилися червоно-руді короткі завитки, а спереду спадали на перенісся довгим мокрим пасмом. Вилиці високі, ніс хижий, рот тонкогубий, жорсткий. Хоча й розтягнутий у вдоволеній посмішці.

      «Стерв’ятник», – подумала Карина. І всміхнулася звабливо.

      Танок розвернувся, вона більше не бачила князя, а коли знову стала з ним віч-на-віч, їхні погляди нарешті зустрілися і в очах князя щось промайнуло, руді

62

Одрина – спальний покій.

63

Борлак – кадик. (Прим. ред.)