Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок. Ганна Ткаченко

Читать онлайн.
Название Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок
Автор произведения Ганна Ткаченко
Жанр Современная зарубежная литература
Серия
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2006
isbn 978-966-14-9469-4, 9789661494687



Скачать книгу

що краще: комунізм чи соціалізм. Кажуть, що комунізм – це шлях до порятунку людства.

      – Ти, Саво, вже таке сказав. Багато наслухався і начитався за далеку дорогу, – хитав головою Левенець.

      – То вони хлібом нашим об’їлися, – спересердя махнув рукою Ковшар. – Коли голодні, то воюють, а коли понаїдаються, то таке можуть придумати, а ти тільки пильнуй, як би з того чого не вийшло.

      – Хлопці, ви все-таки, мабуть, випили лишку чи газет дійсно багато начиталися. Ви про наше говоріть, а не про мову та про порятунок людства. Усіх хлопців і чоловіків он в армію забирають. Але то тільки кажуть, що в армію – кого з села забрали, всі в Донбасі на шахтах працюють, – не витримала Проня.

      – Нехай працюють, треба ж комусь промисловість піднімати, – сказав Невжинський.

      – Звісно, що тобі все одно, настругав дівок, а за кого тоді заміж віддаватимеш, за Дем’янових, чи що? – не стримався Ковшар. – Можуть і тебе забрати, бо ти ще молодий, а вони до сорока п’яти беруть, тоді що робитимеш?

      Невжинський затих, а Проня продовжувала з полика:

      – Так, так. Он Мар‘яна Яковенко вийшла заміж, скільки тут пожила, а його забрали в армію. У першу чергу забирають тих, хто з партизанських загонів додому повернувся. Ленін усіх помилував і наказав не розстрілювати. А воно бач як? Не встигли вдома побути, як їх знову забирають. Чого тільки немає в селі! По-різному люди живуть. У тих самих Яковенків, наприклад, старший син Афанасій теж додому прийшов. За кого тільки не воював! Повернувся такий худий, такий страшний, як із хреста знятий. Тепер радий, що помилували, бо і проти більшовиків воював у партизанах, а вони його землю не забрали.

      – Навоювався, нехай поживе. – У тій сім’ї хороші хлопці. І з виду всі такі великі, справжні козаки, а головне – роботящі. За ці роки непу і вони земельки багато прикупили. І дівчата нівроку, красиві. І до роботи, і до пісні, як кажуть. Отакому б роду розширюватися, нічого, що середняки. Я б за їхнього Мирона і свою Маню віддав, та й він не проти, от тільки Маня не хоче, – сумно поглянув Сава на гостей.

      – Ми, Саво, знаємо, чого вона не хоче, і того Миколу-агітатора бачили, якого вона виглядає. Він хлопець не дурний, хоч і більшовик. Колись у військовій формі сюди приїздив, але податки не збирав, начальником якимось у них. Занапастив дівку, а не жениться, вважає, що пролетаріат, а вона все ж з ворожого класу, біографію йому зіпсувати може, – говорив Ковшар. – Нічого, час мине і все забудеться, чи вона така перша.

      – Дай-то Боже, бо пропадає дівка, від нудьги хвороба напала. Раніше кричав на неї, тепер жалію. – Сава звісив свою голову і став наливати в чарки горілку.

      – А більшовики і до Бога добираються. Церкви у селах розбирають, кажуть, що і наші розберуть та під зерносховища пустять, – повідомляла Проня.

      – Не може такого бути! – перехрестився Левенець.

      – Може, – впевнено стверджувала вона, – тому нема в мене до них довіри.

      – Ось зачекайте. Казав колись Сава, що в комуну заженуть, все відберуть, а ми он як зажили! – заперечував