Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок. Ганна Ткаченко

Читать онлайн.
Название Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок
Автор произведения Ганна Ткаченко
Жанр Современная зарубежная литература
Серия
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2006
isbn 978-966-14-9469-4, 9789661494687



Скачать книгу

революції вміли вирощувати на полях Меншини та Низівки. У Березному знову почали шити хромові чоботи та кожухи, вони цим ремеслом дуже славилися. Сава і їхні чоботи продавав далеко, за тридев’ять земель. По осені взяв із собою Григорія в поміч торгувати. У селі стали миритися з більшовицьким режимом. Тепер хвалили Леніна всі – пани і куркулі, середняки й бідніші селяни.

      Згодом до Савиної хати під’їхали Рудановські сватати Маню. Тут усе блищало, як перед Великоднем. Прибрано було як у дворі, так і в хаті. На іконах і портретах висіли нові виткані та вишиті рушники. З печі смачно пахло м’ясом і різними стравами. Проня з Савою і собі нарядилися зустрічати таких поважних гостей. Усі були веселі, одна Маня витирала сльози і частенько підходила то до матері, то до батька.

      – Пожалійте, мамо, – благала вона, заглядаючи в очі.

      – Сама не знаєш, чого бісишся. Дев’ятнадцять років уже, як би в дівках не зосталася. Сором буде, – почула у відповідь.

      – Змилуйтеся, тату, – пригорталася до батька.

      – Поживеш місяців два, звикнеш, потім спасибі батькові скажеш. То дівочі сльози, ти на них не зважай. Тобі вже час виходити заміж. Я ж поганого тобі не бажаю, – радив батько.

      – Не піду я за Андрія, втоплюся, коли засватаєте, або в монастир втечу. Я, тату, іншого кохаю.

      – Кохаєш? – насупився той одразу. – І кого ж це ти встигла покохати, зізнавайся мені!

      – Миколу. Того червоноармійця, який вам життя колись врятував.

      – Підеш за Миколу? Який сором! Засміють мене, доню! Одумайся, виходь за Андрія, – тепер умовляв її. – І де твій Микола? Чи ти його бачила після того?

      – Бачила двічі. Перший раз через два дні, коли ви повернулися, а другий не так давно. Він хороший, тату, він теж мене кохає, він скоро приїде за мною.

      – Не бути цьому! – Саву переповнювала лють, і він уперше вдарив дочку по обличчю.

      Перелякану Маню підхопив Григорій, який стояв мовчки позаду неї, бо не мав права втручатися, коли батько говорить. У цей час Проня звала Саву зустрічати гостей, і вони поспішили до хвіртки. А Маня вискочила з хати і зникла…

      Гостей посадили за стіл, частували горілкою та різними винами, поки не пішла конкретна розмова про весілля. Давай кликати Маню, а її ніде немає. Проня вибачалася, говорила, що дочка зараз зайде до хати, що то дівочі примхи. Сава розказував, яка вона у них розумна, працьовита, як вона їх любить, як вона звикла до батьківської хати, а тут свати приїхали, розгубилася дівка… Говорив, а сам відтягував час, потім завів розмову про політику, запропонував Рудановському турецького тютюну, який давно привіз і тримав для такого випадку. Розказував, як такий тютюн Петлюра з денікінським полковником Маловим курили на пероні перед його вікном. То й він собі купив у денікінського солдата.

      – Куріть, Давиде Степановичу, такого не скоро попробуєте, – пригощав пана.

      – Та ні, Саво, не голодний я, а такого тютюну і в нашій Мені на ярмарку повно, тож нехай