Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

він знайшов,

      Що він до мене прямо так підходить

      І жарти, мов із дівкою, заводить!

      Признаюся, щось у мені в той час

      Озвалось в вашу кóристь мимовільно;

      Я гнівалась сама на себе сильно,

      Що гнівалась не дуже я на вас.

      Ф а у с т

      Серденько!

      М а р ґ а р и т а

                        Гетьте лиш!

      (Зірвала айстру і обриває пелюсточки один по одному).

      Ф а у с т

      Це що? Вінок плести?

      М а р ґ а р и т а

      Ні, гра така.

      Ф а у с т

                      Яка?

      М а р ґ а р и т а

      Вам все на сміх звести.

      (Обриває пелюстки і щось шепоче).

      Ф а у с т

      Що шепчеш ти?

      М а р ґ а р и т а

      (півголосом)

      Любить – не любить…

      Ф а у с т

      О дивний ангел красоти!

      М а р ґ а р и т а

      (ворожить далі)

      Любить – не любить, любить – не любить…

      (Зриваючи останній пелюсточок, по-дитячому радіючи).

      Любить!

      Ф а у с т

                 Так, дитино! І це слово квітки

      Хай буде словом Бога. Любить!

      Ти знаєш, що це значить? Любить!

      (Схопив її за обидві руки).

      М а р ґ а р и т а

      Я вся тремчу…

      Ф а у с т

      О не лякайсь! Нехай мій зір,

      Хай потиск рук тобі те скаже,

      Що словом не сказать.

      Віддатись повністю, й блаженства

      Зажить, що вічним бути мусить!

      Вічним! Кінець його – то був би розпач!

      Ні, без кінця! Без кінця!

      (Марґарита стискає його руки, випручується і тікає. Він стоїть хвилю в задумі, потім спішить за нею).

      М а р т а

      (надходить)

      Вже поночі.

      М е ф і с т о ф е л ь

                 Так, нам додому час.

      М а р т а

      Я довше б вас лишитися просила,

      Але лихі тут люди в нас.

      Неначе їм нема другого діла, —

      Вони завсіди

      Розглядують, що робиться в сусіди,

      І пустять поговір – хоч хай хто як живе…

      А наша парочка?

      М е ф і с т о ф е л ь

                            Десь аж у тій алеї…

      Прудкі метелики!..

      М а р т а

      Він закохавсь у неї.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Вона у нього. Діло світове!

АЛЬТАНКА[69]

      М а р ґ а р и т а  вбігає, стає за дверима, притуляє пальця до вуст і виглядає крізь щілку.

      М а р ґ а р и т а

      Іде!

      Ф а у с т

      (увіходить)

      Так ти дражнить? Стривай, як уловлю,

      Узнаєш!

      (Цілує її).

      М а р ґ а р и т а

      (обіймає його й цілує)

      Голубе!

69

Написано до 1775 р.