Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

ні, він був такий удячний вам.

      «Коли од Мальти, каже, я одплив,

      Молився ревно я за жінку й діток;

      І небеса послали нам пожиток —

      У турка наш фреґат ґалеру захопив,

      Ладовану султанськими скарбами.

      Одвага високо в ціні —

      Як паювали луп між нами, вояками,

      Припала дещиця й мені[63]».

      М а р т а

      Оттак! То він, либонь, той скарб десь закопав?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Гай-гай! Тепер шукайте вітра в полі!

      В Неаполі, гуляючи на волі,

      Він панночку гарнесеньку спіткав,

      І щиро так вони удвох кохались,

      Що аж по скін сліди на нім зостались[64].

      М а р т а

      Лайдак! Ледачеє ледащо!

      І в злиднях він бахурував!

      Рідних дітей обкрав нізащо!

      М е ф і с т о ф е л ь

      За те ж його й Господь скарав.

      Я б, бувши вами, може, з рік

      Додержував як слід жалóби,

      А там уже когось знайшов би до вподоби.

      М а р т а

      Е, ні, таких, як перший чоловік,

      По цілім світі треба пошукати —

      Таке дурне й плохе було воно!

      От тільки що любив, сердега, мандрувати,

      Чужих жінок, чуже вино

      Та в розпрокляті кості грати.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Ну, ну, це не такі вже вади!

      Бо, може, й вам він попускав

      З таких робити дещо справ.

      Коли б мені такі умови —

      Каблучки я змінять готовий.

      М а р т а

      Та що ви, пане! Пан жартує!

      М е ф і с т о ф е л ь

      (до себе)

      Чи не пора звідціль тікать?

      Ця й чорта може упіймать!

      (До Марґарити).

      А ваше серце що віщує?

      М а р ґ а р и т а

      Не розумію вас.

      М е ф і с т о ф е л ь

      (до себе)

                   Дитина!

      (Вголос).

                            Прощайте!

      М а р ґ а р и т а

      Прощавайте!

      М а р т а

                           Паночку, стривайте!

      Я хтіла б посвідку дістать,

      Коли, де й як мого сховали чоловіка.

      Порядку зроду я прихильниця велика, —

      В газетці б вість про смерть хотілось почитать.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Що двоє свідків будь-яких посвідчать,

      Папери те, як факт, увіковічать.

      У мене ще і приятель є тут,

      Ми можем разом піти у суд.

      Що, привести?

      М а р т а

                       Ой, приведіть!

      М е ф і с т о ф е л ь

      А панна теж буде тут сидіть?

      Бравий, бувалий такий панич,

      З паннами вміє вести річ.

      М а р ґ а р и т а

      Мушу червоніти перед паничем…

      М е ф і с т о ф е л ь

      О ні, хоч

63

…Як паювали луп між нами, вояками, / Припала дещиця й мені». – Луп – військова здобич.

64

І щиро так вони удвох кохались, / Що аж по скін сліди на нім зостались. – Після хрестових походів по всій Європі поширився сифіліс, що називався тоді по-французькому «неаполітанською хворобою» (mal de Naples).