Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

зайду.

      М а р т а

      (вголос)

      От тобі, дочко, й даровизна:

      Пан за шляхтянку тебе визнав.

      М а р ґ а р и т а

      Ні, я собі з простих міщан,

      До мене дуже добрий пан;

      Усе це вбрання – не моє.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Ні, крім вбрання, іще щось є;

      І погляд ваш, і ввесь ваш склад!

      То можу лишитись? Дуже рад.

      М а р т а

      То що ж приніс нам любий гість?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Гай, гай! Не дуже веселу вість!

      Не тим би я хотів послужити:

      Ваш чоловік наказав довго жити.

      М а р т а

      Помер? Мій голуб? Бідна я!

      Мій муж помер! Ой смерть моя!

      М а р ґ а р и т а

      Ох, тітонько, не плачте, ну…

      М е ф і с т о ф е л ь

      Слухайте ж повість оцю сумну!

      М а р ґ а р и т а

      Краще зовсім ні з ким не кохатись,

      Ніж після смерти до смерті вбиватись

      М е ф і с т о ф е л ь

      В радощах горе, і радощі в горі.

      М а р т а

      То як же вмер він, розкажіть!

      М е ф і с т о ф е л ь

      Він при Антонівськім соборі

      У місті Падуї лежить,

      Край велеліпної святині

      Спить вічним сном у домовині.

      М а р т а

      А що ж мені він передав?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Та побажання все побожні:

      Він триста панахид одправить наказав;

      Кишені ж геть були порожні.

      М а р т а

      Як! Ні гостинця? Ні шага?

      Таж кожен столярчук щось в торбі зберіга,

      Щось для домівки відкладає,

      Хоч сам старцює, голодає.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Мадам, я спочуваю вам;

      Та марнотратником не був ваш муж ніколи.

      В своїх гріхах він каявся вже й сам,

      Нещасної украй зазнавши долі.

      М а р ґ а р и т а

      І випаде ж такий талан гіркий!

      Молитимусь і я за його упокій.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Таку дитину чемну й любу

      Хоч зараз повести до шлюбу.

      М а р ґ а р и т а

      Ох, ні! Це буде не тепер.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Коли не муж, то кавалер

      Без краю буде раювати —

      Таку красуню милувати.

      М а р ґ а р и т а

      Такого не ведеться в нас.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Але трапляється не раз.

      М а р т а

      Доказуйте ж!

      М е ф і с т о ф е л ь

                       Так я йому догледів смерті

      Не те щоб на гною – на мéрві перетертій.

      Та, як християнин, він, каючись, помер.

      «Як я клену, сказав, себе тепер,

      Що так подавсь знеобачки в дорогу,

      Худобу кинувши і жіночку-небогу!

      Мені