Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

свята невинність, простота —

      Ніяк собі ціни не пізнають!

      Сумирність, лагідність – що краще є в природі?

      Ці найкоштовніші з окрас…

      М а р ґ а р и т а

      Хоч раз мене згадайте при нагоді,

      А я про вас гадатиму всякчас.

      Ф а у с т

      Не часто ходиш ти гуляти?

      М а р ґ а р и т а

      Та в нас хазяйство не яке,

      Але, нівроку, клопітке:

      В нас наймички нема; сама вбирай у хаті,

      Сама вари й печи, сама і ший, і мий,

      А мати в мене ще такі чепуркуваті,

      Що боже крий!

      А стан у нас не дуже і скрутний;

      Таки не гірш, як у людей, достаток:

      Од батька нам оставсь порядний статок —

      Будинок свій, садок при нім густий.

      Тепер уже спокійні дні настали;

      В солдатах братик мій[68],

      Сестричку поховали…

      Мені з тим дитинчам був клопіт немалий,

      Та я б воліла з ним возитися і далі —

      Воно…

      Ф а у с т

               Таке, як ти, було мов янголя…

      М а р ґ а р и т а

      Мене любило дуже те маля.

      Воно знайшлось уже по смерті тата.

      А мамі тяжко так прийшлось —

      Вже думали, що їй більш рясту не топтати,

      Але таки очуняла якось.

      Куди вже їй було гадати

      Те пташенятко годувати!

      От я й давай його тоді

      Поїть на молоці й воді…

      В моїх руках воно й росло —

      Таке гарнесеньке було…

      Ф а у с т

      Ти щастя чистого зазнала.

      М а р ґ а р и т а

      Та й горя гіркого немало.

      Вночі, було, по десять раз встаю

      Я до колиски немовляти;

      І напою,

      Й візьму до себе, і давай люляти;

      А як кричить, беру я лялечку свою

      Та й ну по хаті взад-вперед гуляти…

      А вранці вже над ночвами стою,

      А там базар, а там в печі попорай —

      І так щодня, сьогодні, як і вчора.

      Отак-то, паночку, доводиться усяк.

      Зате вже всмак їси і спочиваєш всмак.

      Проходять.

      М а р т а

      Все винуваті бідні ті жінки,

      Все кривдять їх старі холостяки.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Як хто натрапить на таку, як ви,

      То зразу вийде дур із голови.

      М а р т а

      Признайтеся, ви, може, щось найшли вже?

      Комусь таки ви серце віддали вже?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Так, власний дім і добра жінка нам,

      Як той казав, – то скарб усім скарбам.

      М а р т а

      Та я не те; чи вже ви почували?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Мене завжди і всюди шанували.

      М а р т а

      Та ні, всерйоз траплялось вам любиться?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Так, жартувать з жінками не годиться.

      М а р т а

      Не

68

…В солдатах братик мій… – Брат Ґретхен, як і чоловік сусідки Марти, – ландскнехт, найманий солдат.