Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

муж її віддав вже Богу душу

      І в Падуї похований лежить.

      Ф а у с т

      Отак! То це нам перш туди летіть?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Sancta simplicitas![66] Навіщо це робить?

      Лиш підпишись, та й по всій справі.

      Ф а у с т

      Негоден я здійснять ці заміри лукаві.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Святенник! Це тобі мерзить!

      Фальшиве свідчення давати —

      Хіба ж тобі це первина?

      Що Бóг, щó світ, щó дух, щó неба таїна,

      Щó серце й ум людей, щó подорож земна —

      Давно ти перестав про все це толкувати,

      Наповнений зухвальства вщерть!

      Багато брав тоді собі на плечі!

      А глибше глянь – про всі ті мудрі речі

      Ти знав не більше, як про Швертляйнову смерть.

      Ф а у с т

      Ти був і є крутій, софіст.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Ні, я наскрізь твій знаю зміст!

      Ти ж завтра будеш намагатись

      До Ґретхен в душу увібгатись,

      В коханні щирім присягатись…

      Ф а у с т

      Та ще й од серця.

      М е ф і с т о ф е л ь

                            Гарний ти!

      А там почнеш про вічну вірність,

      Жаги єдиної безмірність, —

      Це теж од серця буде йти?

      Ф а у с т

      Облиш! – Як серце мре без краю

      В однім битті, в однім чутті,

      Як я ім'я йому не знаю, —

      Тоді я у світи усім єством ширяю

      І слів найвищих добираю.

      І пломінь той, що в нім згораю,

      Я вічним, вічним називаю —

      Невже то лжа, слова пусті?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Таки я прав!

      Ф а у с т

                        От, щоб ти знав,

      Не хочу я надсаджувати груди;

      Хто має язика і хоче правим бути, —

      То той і прав.

      Ходім! Обрид цей вічний спір мені.

      І згоден я – хоч правий ти, хоч ні.

САД[67]

      М а р ґ а р и т а  під руку з  Ф а у с том, а  М а р т а  з  М е ф і с т о ф е л е м  гуляють по саду.

      М а р ґ а р и т а

      Я бачу, ви, жалкуючи мене,

      Знижаєтесь – мені аж сором.

      Життя, напевне, мандрівнé

      Навчило вас не буть суворим.

      Не для таких досвідчених людей

      Убожество моїх простих речей.

      Ф а у с т

      Один твій зір, одне слівце твоє —

      Чи ж де дорожча мудрість є?

      (Цілує їй руку).

      М а р ґ а р и т а

      Та чи подоба ж вам ту руку цілувати?

      Вона негарна, шкарубка.

      Мені доводиться усього пильнувати,

      А мати строга ще така.

      Проходять.

      М а р т а

      Ви так ото й мандруєте весь вік?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Така у нас вже служба подорожня!

      Буває – так у іншім місці звик, —

      А

66

Sancta simplicitas! – свята простота (лат.) – слова вождя чеського національного релігійного руху Яна Гуса (1369–1415). Він вигукнув ці слова в час своєї смертної кари на кострі, коли якась бабуся підкинула в вогонь хмизу, думаючи, що робить цим «богоугодне діло».

67

Написано до 1775 р. (за винятком кількох вставлених пізніше рядків).