Закоханий привид. Марк Леви

поїдаючи запаси з маминого кошика… Були ще прогулянки навколо маяка, млинці в полуденну пору на терасі пляжного ресторанчика й партії в «Монополію», коли дощило… Я б мусив захворіти на амнезію, щоб забути таку монотонну рутину.

      – Неправда, на канікулах ти розважався без кінця!

      – Ти хоч раз запитував мене, чи справді я розважався без кінця?

      Кинувши на сина обережний погляд, Реймон продовжив:

      – Ось там ми і зустрілися.

      – Страшенно радий про це дізнатися. І до чого тут я?

      – Справа в тому, що збирання молюсків, каруселі, кінний клуб і поїдання млинців були для нас нагодою побачитися. Скажімо, ти був приводом для кожної з наших зустрічей.

      – Ти використовував мене як прикриття? Це огидно!

      – Що ти там собі науявляв?! Ми не робили нічого поганого, Тома, ми мовчки кохали одне одного, щоб вас захистити. Часом потай брали одне одного за руку – і наші серця вискакували з грудей, а часом ненароком торкалися одне до одного, просто торкалися, хоча здебільшого обмінювалися ніжними поглядами.

      – Не хочу знати подробиць! – не стримався Тома.

      – Тобі вже не п’ять, ти міг би зробити над собою зусилля й вислухати мене, не перетягуючи ковдру на себе?

      – Світ догори дриґом. Хочеш дізнатися, що мені насправді подобалося в канікулах під тим тоскно-сірим небом? Нарешті ти був зі мною, а не в операційній із пацієнтами, що зазвичай поглинали всього тебе. Ми могли провести час разом, тільки ми удвох. Тому я не бажаю дізнаватися, що миті, які ти присвячував мені, були для тебе лише приводом для зустрічей із коханкою.

      – Камілла не була моєю коханкою, вона втілювала в собі дещо значно більше. А ти, запитував ти хоч раз, чи мені весело, чи я щасливий, чи все в мене гаразд?

      – Я був лише дитиною! – вигукнув Тома.

      – Ти виріс, а я вмирав від самотності! – закричав у відповідь батько.

      – А мама?

      – Твоя мати тут ні до чого, і я тим паче. Тома, це було кохання з першого погляду. Такі речі неможливо пояснити, – уже тихіше мовив Реймон.

      – Розмови з привидом батька – тим паче! Я хочу спати, а ти йди переслідуй когось іншого – кого забажаєш, – але не біля мого ліжка.

      – Як хочеш, продовжимо розмову завтра. Певно, концерт тебе виснажив. Зараз не найкращий час розповідати тобі про це все.

      Тома підвівся й пішов до спальні. За крок до дверей озирнувся й кинув на батька злий погляд.

      – Не буде жодного завтра, бо сьогоднішнього вечора не існувало, як і цієї розмови. Я переживаю жахіття, у якому мене навідали всі можливі болі й тривоги: Софі, ти, фальшиві ноти в «Плейєлі», нестерпний погляд диригента, знічений вигляд Марселя. Я досі в мами, сплю на дивані у вітальні, а коли прокинуся, нічого з цього не трапиться. Ми досі вшановуватимемо роковини твоєї смерті, я не зустрінуся з Софі, мій концерт іще не відбудеться, а про канікули з татом у мене лишаться тільки найкращі спогади.

* * *

      6 «Сезар і Розалі» (фр. César et Rosalie) – французька драматична комедія Клода Соте 1972 р. У головних ролях – Ів Монтан і Ромі Шнайдер.

      7 «Лідо» (фр. Lido) –