Закоханий привид. Марк Леви

літературна кав’ярня-ресторан у паризькому районі Сен-Жермен-де-Пре. Заклад прославився завдяки частим візитам Поля Верлена, Артюра Рембо, Стефана Малларме та багатьох інших.

      5

      Батько чекав біля службового виходу, спершись об вуличний ліхтар. Тома завмер на мить, щоб подивитися на його незмінний плащ, з-під якого стирчали фланелеві штани й бездоганно начищені мокасини. Реймон підняв голову й ніжно всміхнувся.

      – Усе добре минуло? – запитав він.

      – Без жодної фальшивої ноти, – відказав Тома.

      – Мати була в гарному настрої?

      – Звідки ти знаєш, що вона приходила до мене, якщо лишався надворі?

      – Я бачив, як вона заходила, – буркнув Реймон.

      – Ну звісно. Поквапмося, я стомився.

      Тома рушив до станції метро.

      – Ми не повертаємося на таксі? – захвилювався Реймон.

      – По-твоєму, я купаюся в золоті?

      – Я б із радістю тебе спонсорував, але мій банківський рахунок закрито, – пожартував Реймон. – Мене жахає метро, але якщо іншого вибору в нас немає…

      Попри пізній час, вагон був переповнений. Тома зробив пересадку на станції «Вільє» і знайшов вільне місце, доки потяг не заповнився на «Сен-Лазар». Батько стояв поруч, йому навіть за поручні триматися не доводилося.

      – Підведися, – прошепотів Реймон, вказуючи на літню пані, що хиталася на слабких ногах.

      Тома підскочив з лавки й запропонував їй сісти.

      – Перепрошую, я замислився.

      Жінка всміхнулася до нього і з полегшенням сіла.

      – Дякую, що попередив, – прошепотів батькові Тома. – Я справді її не помітив.

      – Та начхати на стару; з такими набряклими артеріями вона догори очима, до землі плечима, повір моєму досвіду. Але чарівна молода жінка, що сидить навпроти, ти її бачив? Завдяки мені вона тебе помітила, особливо твою галантність. А з такою усмішкою вистачить єдиного слова – і рибка в сітці.

      Тома вирішив за краще не відповідати, щоб не скидатися на божевільного в переповненому метро. Привид хірурга розчаровано зітхнув, коли красуня вийшла на станції «Опера», злегка торкнувшись Тома.

      – Треба мені взятися за твоє виховання; вона ще й на «Опері» вийшла! Мабуть, балерина.

      – А якби вона вийшла на «Сен-Лазар», то, певно, була б начальницею вокзалу? – запитав Тома.

      – Даруйте? – мовила літня пані.

      – Та нічого, я сам із собою розмовляю, – збентежився він.

      – Усе гаразд, зі мною постійно таке трапляється.

      Батько скрушно похитав головою.

* * *

      Повернувшись додому, Тома поклав речі й, важко зітхнувши, гепнувся на диван.

      – Ти міг би принаймні вдати. Невже й справді настільки не радий мене бачити?

      – Звісно, радий.

      – Але якщо ти в цьому зізнаєшся, то змушений визнати, що я справді тут.

      – Мені важко було пережити довгі тижні та місяці після твоєї смерті. Я вже починав звикати до твоєї відсутності.

      – Розумію.

      – Ні, не розумієш. Втративши тебе, я наче поринув у прірву. До речі, коли я розмовляв із твоєю