Закоханий привид. Марк Леви

свободу й лібертаріанство. Одне з ключових гасел – «Забороняти заборонено!».

      3

      Гамір глядацької зали долинав аж до куліс. У кожному, хто чув його, наростав страх, неначе здійнята вітром хвиля. Оркестр ключем вишикувався в коридорі, що вів до сцени. Згасло світло, і музиканти пішли займати свої місця. Вони налаштовували інструменти в радісній какофонії, яка заспокоїла публіку. Потім настала черга з’явитися піаністу. Колетт вигукнула «Браво!», посиливши оплески глядачів. Диригент підійшов до пюпітра й привітав Тома, який піднявся зі свого стільця й привітався у відповідь. Марсель стояв за пультом керування, тому «Стейнвей» виблискував у практично небесному світлі.

      Помах палички – і Тома наповнив легені повітрям, підняв п’ястки й зіграв восьмитактовий вступ – низку повільних акордів, подібних до бемкання дзвонів. Потім його пальці торкнулися клавіш зі слонової кістки, вивільняючи бурхливий потік вісімок. Невдовзі до нього м’яко приєдналися скрипки, тужливий спів яких нагадав про зимові вітри, що мчать крізь степ.

      Тома заплющив очі – й опинився дуже далеко, в російських степах. В іншому світі й іншому часі, де не існувало нічого, крім романтичного ражу. Коли його пальці здійнялися до високих нот, Колетт підскочила на кріслі, щоб простежити за вправними руками, рухи яких сповнювали серце хрещеної гордістю. Жанна останньої миті впіймала її і змусила сісти на місце.

      Виступаючи на сцені, Тома відчував незрівнянну радість. З ним розмовляли скрипки, перегукувалися гобої. Рахманінов написав концерт № 2, коли лікувався гіпнозом, і партитура розповідає про його повернення до життя. На початку першої частини композитор виходить із заціпеніння і під впливом магічного заклинання розповідає про біль пережитих митей. Тома і Рахманінов зливаються воєдино, неначе привид композитора сидить поруч, поклавши пальці на долоні Тома… неначе…

      Тома кинув швидкий погляд на залу й побачив у першому ряду батька. Старий завис над колінами молодої жінки, яка навіть не здогадувалася про його присутність. Піаніст пропустив кілька нот, добряче здивувавши диригента, але, на щастя, віртуозно виправився. Оркестр задавав мелодію, а фортепіано відповідало йому тендітним співом. Скориставшись паузою наприкінці першої частини, Тома витер піт з чола.

      Повільно розпочалось адажіо, сповнене гармонії флейт і гобоїв. До них долучився Тома. Ще один швидкий погляд – батько закинув ногу на ногу й гордо всміхнувся. Диригент озирнувся, заінтригований черговим збоєм, що потонув у нестримній хвилі оркестрової музики. Тома виправився під час потужної атаки й вишуканого стакато.

      – Щось йому заважає, – прошепотіла Колетт.

      – От ти якраз і заважаєш, замовкни, – буркнула Жанна.

      – Він пітніє, наче в лазні, хоча в залі панує крижаний холод.

      – На нього прожектори світять. Стули нарешті пельку.

      – Поглянь, він кидає дивні погляди на дівчину в першому ряду. Та годі, я ж не божевільна, ти ж сама бачиш, що з ним щось не так.

      – Це з тобою щось не так. У нього все