Елла. Рус Пренс

взяла верх і обхопивши Еллу, повалила її на землю.

      – Зупинися, Соня. – промовила Елла Райс, прикрившись рукою.

      – А вони зупинились? Зупинились коли убивали нашу сім’ю? – очі дівчинки наповнились гнівом. – Я захищаю нас від таких як ти, як він.

      Темрява підхопила Еллу і в мить перенесла до будинку.

      – Поглянь, що вони накоїли. Як би не я – нас спіткала б така ж доля.

      – Як це сталось? – схилившись на коліна, запитала Елла.

      – Батьки допомагали їм, лікували їх. Наша матір врятувала доньку одного із місцевих жителів: дівчинка була при смерті, а замість подяки вони звинуватили її в чаклунстві. Вони схопили усю сім’ю: матір, батька, молодшого брата і повісили їх по черзі. Ми бачили все, ми булу наступними, але нічого не могли зробити. На наших очах убили найближчих людей. І я вирішила діяти, але я не встигла: ніч прийшла запізно. На мить би раніше… Ми, Соня більше не буде страждати і…

      Крізь вікно пробився перший промінчик сонця, Елла в надії кинулась до дверей, але лише відчула сильний поштовх у спину і її викинуло на зовні. Схід сонця останнє, що побачила Елла перед тим як заплющити очі.

      – Елла! Елла! Ти жива? – на чаклункою схилився Томас. Він тряс її за плече, але дівчина ніяк не приходила до тями.

      – Що сталося? – врешті розплющила очі жінка, озираючись довкола.

      – Ми живі. – Томас усміхнувся. – І ти врятувала мені життя. І твій ручний пацюк. Коли я отямився, він лежав на мені, на рані. Не знаю що він зробив, але це допомогло.

      – Сноррі – дівчинка. – Промовила Елла, підводячись. – Як же все болить.

      Чаклунка оглянулась, знайшовши поглядом Соню. Дівчинка сиділа, прижавшись спиною до будинку і обнявши коліна. Вона виглядала як і при першій зустрічі з Еллою в замку.

      – Я не хотіла цього. – крізь сльози промовила Соня. Гнів в її очах змінився на страх. – Я її більше не можу контролювати.

      – Хто вона? Як довго вона в тобі?

      – Скільки себе пам’ятаю. Раніше я могла її зупинити, але я просто хотіла врятувати батьків.

      – Я розумію. – Елла обняла дівчинку. – Ми тобі допоможемо.

      – Як?

      – Вона приходить тільки у ночі?

      – Так.

      – Томас, принеси мою сумку із будинку. – максимально спокійно звернулась чаклунка до чоловіка, обіймаючи Соню.

      Пріт швидко повернувся і Елла знайшла потрібну пляшечку.

      – Відкрий рот. Не бійся це допоможе.

      Елла обережно напоїла дівчинку, спорожнивши третину пляшечки.

      – Тобі стане краще.

      Соня витерла сльози і, злегка усміхнувшись, заснула на руках Елли.

      – І що з нею робити? – лорд Сатон як ніколи нервово ходив по кімнаті, поглядаючи на сонце крізь вікно. – До ночі залишилось мало часу. Вона точно не прокинеться?

      – Соня випила велику дозу. Я гадаю, днів зо чотири вона буде спати. – відповіла Елла. – Але напевно я сказати не можу.

      – Що ви думаєте, сер Томас? –