Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

й засобом таким оригінальним.

2

      Коли б у нас на Півночі холодній

      до школи Дон Жуана віддали,

      навчання б запал втишило природний

      і заслужив би хлопець похвали.

      Іспанія – це виняток, я згодний.

      Але і там повинен як коли

      юнак, що став причиною розлуки,

      доводити дорослих до розпуки.

3

      Та не дивує це мене аж зовсім.

      Звернімося, будь ласка, до джерел:

      матуся-математик – передовсім,

      по-друге – вихователь, той осел,

      гарненька жінка з мужем голомозим,

      що з ревнощів пішов на духопел,

      нарешті – час цвітіння весняного,

      та ще й момент сприятливий для того!

4

      Але земля кружляє між зірками,

      тож ми на те приречені – і край.

      Живи, і вдовольнись її дарами,

      і тільки ніс за вітром повертай.

      Король бере податки – править нами,

      лікує лікар, піп віщує рай…

      А нам би тільки чарочку добрячу,

      та ще кохання й слави на додачу.

5

      До Кадіса Жуан дістався вдало.

      (Хороше місто, в ньому я бував.

      Там, поки ще Перу не бунтувало,

      містився центр колоніальних справ.)

      А жіночки! – таких у світі мало.

      Яка статура, чорт би їх побрав!

      Таку ходу, як і такого стану

      я малювати й пробувать не стану.

6

      Арабський кінь, жираф чи, може, навіть

      граційний олень, вишукана лань

      чи будь-яка інакша їхня павіть —

      усі вони не йдуть до порівнянь.

      Щоб змалювати їх, потрібно вставить

      окремий розділ до моїх писань.

      А ніжки! А спіднички! Це дівчата,

      про котрих значно краще помовчати.

7

      Але писати все-таки я мушу.

      Ну, що ж, гаразд! Тонесеньку вуаль

      притримує рука, що ранить душу, —

      для неї фарб не маю теж, на жаль.

      А одяг! Та об’їдь моря і сушу —

      де так обляже шовк або міткаль?

      Зручнішого не бачив я ніколи,

      окрім венеціанського фацолі100.

8

      Але пора до справи повертати.

      Жуан прибув до Кадіса. Мерщій

      порочний нахил виправити мати

      в мандрівці сподівалася морській.

      Як Ной, він мав ковчег свій скерувати

      в краї, де потяг вивітрив би свій

      і повернув до маминої школи б,

      немов з ковчега випущений голуб.

9

      Він наказав слузі складати речі,

      одержав гроші й низку настанов.

      І в нападі гіркої сльозотечі

      Інеса обіймала рідну кров.

      Ще й лист дала (якого він, до речі,

      не прочитав), де повторила знов

      всі вказівки, які були повинні

      на благо прислужитися дитині.

10

      Жуан поїхав. Матінка по тому

      понакликала з вулиць хлопчаків

      і почала їх вчити, хоч додому

      мерщій з них кожен вирватись хотів.

      Та не давала попуску нікому —

      нещадно била тих, хто зледачів,

      бо

100

Фацолі – різновид вуалі, поширений у Венеції (прим. Байрона).