Дон Жуан. Джордж Гордон Байрон

Читать онлайн.
Название Дон Жуан
Автор произведения Джордж Гордон Байрон
Жанр Зарубежные стихи
Серия Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство Зарубежные стихи
Год выпуска 1824
isbn 978-966-03-7996-1



Скачать книгу

присудом, яким скінчився він,

      то все те кілька звітів відтворили,

      щоправда, не без деяких відмін.

      Але найкраща збірка у Гернея89:

      він до Мадрида їздив ради неї.

190

      Інеса, щоб скандал той пригасити,

      обітницю дала – розпочала

      свічки перед Мадонною палити —

      їх мала бути кількість чимала.

      Коли вона клялася щось вчинити,

      то діяла завжди не спроквола,

      і Дон Жуана в Кадіс відіслала,

      звідкіль невдовзі шхуна відпливала.

191

      Аби моралі й досвіду надбати

      і там характер виправити злий,

      послати сина вирішила мати

      до Франції й Італії мерщій.

      А Джулію за монастирські ґрати

      відправив муж – моральності носій,

      і як там потерпала бідолашка,

      з її листа довідатись не важко.

192

      «Ти їдеш… Що ж, добра тобі бажаю.

      Це прикро – поблизу тебе нема.

      На юне серце права я не маю

      і залишаюсь жертвою сама.

      Та радістю я сповнена до краю:

      мій гріх – кохання: мучусь недарма!

      А в плямах аркуш, наче на біду, мій…

      та це не сльози – навіть і не думай.

193

      О, я люблю тебе, як і любила!

      За це я щастя й волю віддала.

      І хоч сама себе я осудила,

      зате, як в сні, щасливою була.

      Що з почуттям боротися несила, —

      хіба це злочин? Похибка мала!

      Пишу тобі, бо це душі потреба,

      а не якісь претензії до тебе.

194

      Життя для жінки – то лише кохання,

      а для мужчин – то крихітка дрібна.

      Утіхи світські, мандри, полювання —

      все це задовольняє їх сповна.

      Багатство, слава, гулянки до рання,

      відвага, бій, солодощі вина —

      ось скільки справ принадних у мужчини,

      а у жінок кохання – то єдине.

195

      На тебе шлях вдоволення чекає.

      «Мене кохали», – скажеш ти комусь.

      А в мене навіть виходу немає —

      я вже в ганьбі довіку залишусь.

      Знесу я все, чим Бог мене карає,

      та спробуй пристрасть змовкнути примусь!

      Прости мені, мій любий, і прощай же.

      Кохай! Хоч слово це даремне майже.

196

      Слабка душа себе ще переможе,

      хоч кров кипить і жар в ній не пригас.

      Все це на хвилі після бурі схоже —

      щоб улягтися, їм потрібен час.

      Моє жіноче серце тільки й може

      тремтіти, коли думаю про нас,

      мов компас, що ніколи й на хвилину

      не упускає ціль свою єдину.

197

      Не маю більш нічого вже сказати,

      але пишу, бо потяг не ослаб.

      Коли б нещастя вміло убивати,

      до дня такого я не дожила б.

      Смерть не воліє спокій дарувати

      тим, хто її лихих жадає зваб.

      Я це прощання пережити мушу,

      щоб вічно за твою молитись душу».

198

      Вона листа на аркуші писала,

      що мав по краю смужку золоту.

      Перо тремтіло, й серце калатало,

      тріпочучи,



<p>89</p>

Герней (1777—1855) – відомий репортер, писав звіти про судові процеси.