Світло, яке ми втратили. Джилл Сантополо

Читать онлайн.
Название Світло, яке ми втратили
Автор произведения Джилл Сантополо
Жанр Современная зарубежная литература
Серия
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2017
isbn 978-617-12-5296-7, 978-0-7352-1710-2, 978-617-12-5297-4, 978-617-12-5077-2



Скачать книгу

мого захоплення та прихильності.

      – Знаю, що не будеш, – відповів ти, пестячи моє волосся. – Це одна з багатьох-багатьох речей, які я люблю в тобі.

      Я підвелась і подивилася на тебе знову.

      – Я кохаю тебе, Люсі, – сказав ти.

      Це був перший раз, коли ти освідчився мені в коханні. Перший раз, коли взагалі мені хтось освідчився.

      – Я також тебе кохаю, – відповіла я.

      Сподіваюся, ти пам’ятаєш той день. Це те, чого я ніколи не забуду.

      9

      За кілька тижнів по тому, як уперше сказали одне одному «Я кохаю тебе», ми з тобою лишились у мене дома самі. Ми вирішили відзначити це, походжаючи в самій лише натільній білизні. Було гаряче: така задушлива липнева спека, що якби моя воля, то цілісінький день я б не вилазила з басейну. Хоча кондиціонер працював на повну потужність, повітря однаково лишалося гарячим. Квартира була така велика, що нам не завадив би ще один кондиціонер.

      – Бабуся й дідусь Кейт були справжніми геніями з нерухомості, – промовив ти, коли ми, напівголі, готували омлет. – Коли вони придбали цю квартиру?

      – Гадки не маю, – відповіла я, вставляючи кілька англійських мафінів у тостер. – До народження батька Кейт, отже… у 1940?

      Ти присвиснув.

      Знаю, що ми нечасто там лишалися, але впевнена, що ти пам’ятаєш ту квартиру. Її важко забути. Дві спальні й ванні кімнати були настільки величезними, що затишним куточком, де можна поснідати, ми обрали бібліотеку. Стелі були понад чотири метри заввишки. У ту мить я не оцінювала такі деталі як належить, але за квартиру була вдячна. Кейт вчилася в юридичній школі, і, за словами її батька, дешевше було мешкати тут, аніж сплачувати за прибирання від Нью-Йоркського університету. Для мене це був хороший варіант.

      Ми вмостилися на дивані, поставивши тарілки із сніданком на голі коліна. Я сказала:

      – Під час навчання в середній школі ми з Кейт приходили сюди, аби відвідати її бабусю. Вона працювала лектором у Музеї мистецтва Метрополітен, доки не захворіла. Вона вивчала історію мистецтва в коледжі задовго до того, як більшість жінок узагалі думали про навчання.

      – Я хотів би з нею зустрітися, – відповів ти, зробивши ковток кави.

      – Вона б тобі сподобалася.

      Ми тихенько жували – мої стегна навпроти твоїх, моє плече легенько торкалося твоєї руки. Для нас було неможливим перебувати разом у кімнаті й не торкатися одне одного.

      – Коли повертається Кейт? – прожувавши, запитав ти. Я знизала плечима. Місяць тому вона познайомилася з Томом і минулої ночі, здається, вдруге ночувала в нього.

      – Мабуть, нам час одягатися.

      Я відчула твій погляд на своїх грудях.

      Ти відставив тарілку, закінчивши сніданок.

      – Ти не уявляєш, що робиш зі мною, Люсі, – сказав ти, спостерігаючи, як я відкладаю виделку на тарілку. – Увесь ранок ти без одягу. Це наче потрапити до однієї з моїх фантазій. – Твоя рука спустилася донизу, і ти почав повільно пестити себе крізь тканину.

      Я ніколи не бачила, як ти торкаєшся себе,