Світло, яке ми втратили. Джилл Сантополо

лежали разом і плакали, і я не міг припинити думати про батька. Якби він був тут, ми не створили б цього свята. Життя з ним… Я казав тобі: воно було непередбачуваним. Я уявляв це: як опинитись у Лондоні під час Другої світової, знати, що зараз прозвучать сирени повітряної атаки і почнуть сипатися бомби, але не мати жодної гадки, де чи коли вони впадуть. Я прошепотів тоді: «Нам краще без нього», і вона відповіла: «Я знаю». Мені було лише десять, але я почувався дорослим, говорячи це.

      Коли ти закінчив розповідь, на моїх очах блиснули сльози. Я уявляла тебе, десятирічного, на підлозі з мамою, як ти розмірковуєш про свого батька, почуваєшся дорослим, коханим, оточений мистецтвом, яке вона створила для тебе.

      – Отже, я хочу зробити їй особливий подарунок на день народження, бо мене поруч не буде, – сказав ти. – Щось значуще. Те, що покаже їй, як сильно я її люблю – як сильно завжди любитиму її, не має значення, наскільки далеко перебуваю. І цього ранку мені на думку спала ідея про мозаїку.

      Я облетіла поглядом крихітні світлини.

      – Гадаю, це ідеально.

      Квартира, здавалося, наповнилась емоціями: від усього, що ти розповів, від самого факту, що ти поділився своєю тендітною частинкою. Я нахилилася, щоб обійняти тебе, але все перетворилося на поцілунок, спочатку легкий, потім завзятіший.

      – Дякую, що розповів мені, – м’яко промовила я.

      Ти знову поцілував мене.

      – Дякую, що ти була поряд, коли я хотів це розповісти.

      Пізніше, того вечора, ти почав склеювати калейдоскоп докупи. Ти був таким щасливим у ту мить, таким задоволеним, що я відклала ноутбук і тихенько взяла твій фотоапарат. Це єдина твоя світлина, яку я взагалі колись зробила. Цікаво, чи досі вона в тебе.

      11

      Наскільки зручно нам було разом, наскільки глибокими були наші стосунки, але на те, щоб звикнути ходити з тобою на вечірки, пішов деякий час. Я завжди почувалася, ніби пливу у твоєму потоці. Ти наче накладав магічне закляття, яке привертало увагу людей до тебе: твого обличчя, слів, розповідей. Наш світ двох перетворювався на твій світ одного, а потім збільшувався до світу багатьох інших, у якому я не була такою важливою, як раніше. Посеред історії я вислизала за випивкою або знаходила когось іншого, з ким могла поговорити.

      Час од часу я спрямовувала погляд на тебе й бачила, як ти підкорюєш прихильників. Ти, зрештою, знайдеш мене, коли будеш нетверезий і висушений; здавалося, наче, використовуючи свою чарівність, ти втрачав усю енергію. Коли ми лишались удвох, ти міг підзарядитися, і потім ми виходили в люди й знову роз’єднувалися. У такі миті я відчувала себе особливою, бо ти обрав мене для підживлення.

      Уособленням гульвіси Ґейба стала вечірка на честь дня народження Ґідеона, який святкували в квартирі його батьків на Парк Авеню. У квартирі містилася бібліотека, до якої нам було зась, принаймні не з напоями в руках. Ґідеон переймався, що через рівновагу, зіпсовану кількома зайвими коктейлями, ми пошкодимо перше видання Гемінґвея або примірник, підписаний Набоковим. А зважаючи на те, як люди пили на вечірці,