Світло, яке ми втратили. Джилл Сантополо

морозом. Але я знайшла в собі сили й відповіла:

      – Навзаєм.

      – Які плани на майбутнє? – запитав ти. – Лишаєшся в місті?

      Я кивнула.

      – Я отримала роботу у відділі розробки програм у новій телевізійний компанії, яка займається дитячими програмами. – Я не змогла стримати посмішку. Це та робота, через яку майже два місяці хвилювалася та схрещувала пальці, докине отримала її. Про таку роботу я почала розмірковувати після того, як упали вежі, коли усвідомила, що хочу займатися чимось більш значущим, ніж реклама. Робота, яка б сягнула наступного покоління і мала потенціал змінити майбутнє.

      – Дитячі програми? – запитав ти, на твоїх вустах грала усмішка. – Як «Елвін і бурундуки»? Вони матимуть гелієві голоси?

      – Не зовсім, – відповіла я, трохи розсміявшись, прагнучи розповісти тобі, що до цього спонукала мене та наша розмова на кухні, що та мить, яку ми поділили, багато для мене значила. – Ну, а ти чим займатимешся?

      – Компанія «McKinsey», – відповів ти. – Консалтинг.

      Бурундуки не для мене.

      Я була здивована. Після нашої розмови, після всіх твоїх думок на заняттях у професора Крамера не очікувала на таке.

      Але все, що я сказала, було:

      – Це чудово. Вітаю з роботою. Можливо, колись побачимося.

      – Було б непогано, – відповів ти.

      І я повернулася до своєї родини за столом.

      – Хто це? – почулося чиєсь питання. Я поглянула на тебе й побачила дівчину з довгим пшеничним волоссям, майже до середини спини, її рука лежала на твоєму стегні. Я була настільки зосереджена на тобі, що навіть не помічала її.

      – Стефані, це просто одна дівчина з курсу, – почула твою відповідь.

      І це дійсно було правдою, але чомусь стало дуже боляче.

      6

      Нью-Йорк – кумедне місто. Можна роками жити й ніколи не бачити свого сусіда, а можна натрапити на свого найкращого друга, намагаючись проштовхнутись у вагон метро дорогою на роботу. Доля проти свободи волі. А може, і те, й інше.

      Був березень, пройшов майже рік після випуску, і Нью-Йорк проковтнув нас. Я мешкала з Кейт у Верхньому Іст-Сайді, у величезній квартирі, яка колись належала її бабусі з дідусем. Ми разом про це мріяли з часів середньої школи. Тепер наші дитячі бажання здійснилися.

      У мене за плечима був піврічний роман із колегою, кілька партнерів на одну ніч і купа побачень з чоловіками, яких я вважала не досить розумними, або не досить вродливими, або не дуже цікавими. Хоча тепер, озираючись назад, розумію, що нічого зовсім поганого в них не було. Насправді, якби я тоді зустріла Даррена, то могла б подумати про нього те саме.

      Без постійного згадування про кафедру філософії або східний кампус я перестала думати про тебе – хіба інколи. Ми не бачилися близько року. Але ти несподівано з’явився в моїй голові, коли на роботі я зі своїм босом переглядала розкадровки, відбираючи епізоди, присвячені схваленню та повазі. Я згадала про твою кухню, і на душі стало тепло від того, що прийняла правильне рішення.

      Наближався четвер, двадцяте березня, і мені