Світло, яке ми втратили. Джилл Сантополо

– відповів ти, поштовхом відчиняючи двері й кидаючи мене на ліжко. Ти жбурнув мої пакети на диван і повернувся, знімаючи свою сорочку через голову. – Дивитися на тебе в тих сукнях, знати, що ти оголена в тій роздягальні… це нестерпно.

      Я також скинула свою футболку й розстібнула ліфчик. Коли я стягла його з плечей, ти застогнав.

      – Люс, – промовив ти. – Люсі.

      Потім заліз до мене в ліжко, і твої руки й вуста були скрізь, я також стогнала, і моя спина вигиналася дугою, а тоді ти був усередині мене, і я почувалася довершеною, як і завжди, коли ти входив у мене.

      – Ґебріелю, – сказала я, перериваючи дихання, – через тебе я почуваюся безмежною.

      Ти нахилив голову, міцно поцілував мене й прошепотів:

      – Через тебе я почуваюся непереможним.

      Це все кохання. Через нього ви почуваєтеся нескінченними й непереборними, наче для вас відкритий цілий світ, досяжне геть усе, і кожен день наповнений дивом. Можливо, це такий акт відкриття свого внутрішнього світу, дозвіл комусь іншому зазирнути до нього – або, можливо, це вияв глибокої турботи про іншу людину, що збільшує ваше серце. Я чула від багатьох людей різні версії фрази «Я ніколи не здогадувалася, наскільки сильно можу любити іншу людину, доки…» І після слова «доки» зазвичай продовжували «не з’явилася моя племінниця», або «я народила дитя», або «я всиновила дитину». Я ніколи не здогадувалася, наскільки сильно можу любити іншу людину, доки не зустріла тебе, Ґейбе.

      Я цього ніколи не забуду.

      19

      Думаю, того дня я сяяла. Я кохала чоловіка, який також нестримно мене кохав. Він допоміг мені обрати сукню для церемонії нагородження, на якій оцінюватимуть мої досягнення. Забула про те, що ти хотів поїхати, і під прихованим шаром радості я знала, що ти не по-справжньому щасливий. Забула, бо того дня все здавалось ідеальним.

      20

      Уранці перед церемонією я зробила пишну зачіску, уклавши волосся хвилями, нафарбувалася, використавши тонни рідини для підведення очей, туші для вій і червоної помади, яка була майже в тон до моєї сукні. Коли я вдягла шовкове обтисле вбрання, то відчула себе чарівною. І схвильованою. Наче все, заради чого я працювала ще з коледжу, справді було цього варте.

      – Розум і врода, – промовив ти з півусмішкою, коли побачив мене.

      – Ти також нівроку, – відповіла я.

      Ти був в однорядному смокінгу з жилетом і краваткою, свої кучері приборкав за допомогою якогось гелю, що його використовував лише при найважливіших нагодах. Завдяки тому гелю ти пахнув так, наче щойно вийшов із салону краси. Іноді, коли я проходжу повз когось із таким же ароматом, цей запах повертає мене до того дня. Навіть тепер. Чи траплялося колись таке з тобою? Чи ти колись стрімко повертався в минуле через аромат, який нагадував тобі мене?

      Того дня, коли ми прямували до Рокфеллерського центру[11], коли зустрілися з моїми колегами й зайняли свої місця, можу сказати, що твої думки були далеко. Ти аплодував із секундним запізненням після решти присутніх. Дивився на мене, закусивши нижню губу – із цим виразом ти завжди обмірковуєш

11

Великий офісний центр у Нью-Йорку, споруджений в мангеттенському Мідтауні в 1930-ті роки на гроші родини Рокфеллерів.