Козацький міф. Сергей Плохий

Павлу І двадцять чотири роки – рідкісний приклад придворного, якому вдалося завоювати довіру обох правителів. Багато років Безбородько був головним архітектором зовнішньої політики Російської імперії. Під його пильним наглядом, а часто при його безпосередній участі було здобуто перемогу над турками, традиційним ворогом Гетьманату, поділено Польщу і приєднано Крим. Дипломатичні таланти Безбородька допомогли імперії досягти великих успіхів на міжнародній арені. Петербург здобув безпрецедентну владу і вплив, від геополітичних змін у Східній Європі виграла й еліта колишнього Гетьманату. Багато нащадків відомих старшинських фамілій отримали посади і землі на приєднаних до імперії територіях. За правління Павла І Безбородьку вдалося не тільки зберегти, а й зміцнити свої позиції. Новий імператор надав Олександру Безбородьку, сину козацького старшини, титул князя і найвищий в Російській імперії ранг канцлера. Князь Олександр Безбородько помер 1799 року на п’ятдесят третьому році життя, він був тоді одним із найвпливовіших людей в імперії.[119]

      Теорія Клепацького, що автором «Історії русів» був саме Олександр Безбородько, козацький князь на службі Російської імперії, радикально поривала з попередньою історіографічною традицією. Але зі статтею виникало дві проблеми. По-перше, Клепацький не знав, що частину матеріалів, які він знайшов у полтавських архівах, уже було опубліковано. По-друге, версія Клепацького не була абсолютно новою: цю ж гіпотезу роком раніше висловив Михайло Слабченко, історик права й економіки з Одеси. Клепацький знав про роботу Слабченка на цю тему, але волів його не згадувати у своїй статті. Згодом Клепацький мусив сказати Слабченку, що «якось забув» про його попередню розвідку. У подальшій історіографії безбородьківську гіпотезу справедливо пов’язували передусім з ім’ям Слабченка.[120]

      Михайло Слабченко народився 1882 року на Молдаванці, у передмісті Одеси, знаменитому етнічним, релігійним і культурним розмаїттям. Молдаванка та її колоритні жителі, які працювали на одеських фабриках і нерідко займалися різними сумнівними гешефтами, стала джерелом міського фольклору і темою «Одесских рассказов» Ісаака Бабеля. Слабченко закінчив Одеський університет і Військово-юридичну академію в Петербурзі. Політичну діяльність почав 1903 року, вступивши в Революційну українську партію. Потім він став активним членом Української соціал-демократичної робітничої партії, яка трималася осторонь ленінських соціал-демократів та мала на меті соціальне визволення трудових мас і українське національне визволення. Після революції 1917 року Слабченко відійшов від політики і зосередився на науковій роботі, ставши чільним фахівцем з україністики в Одесі. Його дослідження було присвячено соціальній, економічній і правовій історії Гетьманату і Запорозької Січі. Визнанням наукових заслуг Слабченка у вересні 1929 року стало звання академіка ВУАН.[121]

      Слабченко сформулював гіпотезу про авторство

119

Про життя і діяльність Безбородька див.: Григорович Н. И. Канцлер князь Александр Андреевич Безбородко в связи с событиями его времени: В 2 т. – СПб., 1879–1881.

120

Див.: Михайло Слабченко в епістолярній та мемуарній спадщині (1882–1952) / За ред. В. Заруби. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 140.

121

Про Слабченка та його праці див.: Заруба, Віктор. Історик держави і права України академік Михайло Слабченко (1882–1952). – Дніпропетровськ, 2004. – С. 47 – 232.