Яблуневі квіти. Юрій Кирик

Волошки її очей шукали спорідненість з небом. Вартувало зазирнути в них, як вони оволодівали ним. Відчував, як швидко вона входить у його життя. Заповнює його по вінця. Як людина, що любить і знає театр, Станіслав усвідомлював, що ця дівчинка – драматична подія його життя. Ніби й слабка, та водночас нестримна, як вітер. Ось вона випростовує ногу, облизує губи. Йде в його бік, і… о диво: він опускає очі… Коли ж знову підіймає їх, бачить, що прихилила свою голівку на груди й кокетливо зорить з-під вій. На вустах легенька посмішка, що обіцяє і вабить. Хто відмовиться від такого дарунка долі?

      Наступний тиждень усі тільки й говорили про вчинок Скарбека та великодушність королеви, котра благословила молодят. Батьки Софійки, звісно ж, з тривогою в серці очікували, якого розголосу набуде цей вчинок. Чи ляже незмивною плямою на репутацію їхньої дівчинки? Чи знайде щастя їхня дитина в обіймах цього підтоптаного пройди? Проте відмовлятися від запрошення графа Станіслава відвідати його маєток у Яблоновських навіть на думці не було.

      Їхню карету господар зустрів особисто. Допоміг вийти матінці, опісля майже на руках виніс Софійку. Станіслав робив усе швидко і впевнено, й Софійка вкотре помітила надзвичайну пластику його чітких рухів. Гостям одразу ж визначили кімнати для відпочинку, де чекали різноманітні напої і легкі закуски. До вечері могли розпоряджатись часом як заманеться. Софійка з насолодою потягнулась, щоб розім’яти затерплі м’язи, й попросила дозволу трохи розглянутись у будинку.

      Софійці здалось, що вона потрапила в казку. Мов заворожена ходила кімнатами замку, обережно торкаючись гобеленів і дубових панелей, якими були обшиті стіни. Старовинні жирандолі, мов живі істоти, підсвічували кожну закутину.

      Дівчині здавалося, що колишнє життя залишилося далеко позаду і його місце зайняло інше, чарівне життя. Та ні! Навіть не так – вона повернулась у якесь рідне минуле, якого ніколи не знала, але яке щиро любила.

      В одній з кімнат у різьбленому великому й зручному кріслі, з ніжками у формі левових лап, сидів Станіслав й щось писав, раз у раз занурюючи перо в срібну чорнильницю. Справляв надзвичайно солідне враження. Софійка нечутно прихилила двері, аби не порушувати спокою зайнятої людини.

      Далі потрапила в розкішну бібліотеку. З книг почалося її знайомство зі світом. Для Софійки перебування в батьковій бібліотеці – відкриття нових країн і незнаних обріїв. Невеличкий обшир садка, і далі лісочка, де вона зазвичай бавилася, ховав безліч ніким не знайдених скарбів. Тут, на просторі, вона переносила прочитане у свою дійсність: тополі враз перетворилися на пальми, каміння невеликої каменоломні – на скелясті гори; і не було меж її фантазіям. Кожен новий день був для неї радісним і щедрим дарунком всеблагої долі… У Скарбека дуже зацікавили її товстелезні фоліанти на верхніх полицях, аби роздивитися їх, підставила стіл, на нього крісло і… звичайно, зірвалася з цієї піраміди. На грюкіт прибіг господар. Щоправда, дівчина вже була на ногах, потираючи забиту