Яблуневі квіти. Юрій Кирик

прикорму! Ти свою макуху поламав, і риба одразу ж її з’їла. Я свій гачок встромив у ціле кружальце макухи і спокійно пішов собі спати. Розбудив мене дзвінок, який сповістив, що моя риба бажає, аби я зробив останнє зусилля… Бачиш, до великої наживки і рибина підходить велика і починає її спокійно смоктати. Знає, дрібнота не посміє до неї приєднатися. Смокче собі, щаслива, всеньку нічку й не помічає, коли гачок опиняється в її нутрощах…

      Ця риболовля стала йому уроком на все життя – якщо хочеш чого-небудь від людей, спочатку пізнай, чого прагнуть вони. Дочекайся слушного часу і тоді підчепиш їх на гачок.

      Уранці, після легкого сніданку, Скарбек запропонував розглянутися околицею, як і кожний господар, похвалитися своїми маєтностями. Коли в бричку були вже запряжені коні, Софійка наполягла, аби їй осідлали коня. Станіслав покликав стаєнного, аби той запряг їй коня, якого вона тільки забажає.

      Пробігши стайню, Софійка зупинилась біля Лицаря – монгола, який гарцював у своїй загороді, почувши нову людину.

      – Сідлай цього! – розпорядилася панночка.

      – Рани Боскі! Тільки не цього! Він іще не був під сідлом. Я й підійти до нього боюся. З ним має справу лише головний стаєнний…

      Та Софійка вже годувала Лицаря цукром, який він довірливо приймав з її рученят.

      – Сідлай, кажу, чи хочеш, аби я панові поскаржилась? – з удаваною суворістю напустилася графиня.

      Тож стаєнний мусив виконувати забаганку гості, хоча руки йому дрижали, бо знав неборака, що з Лицарем справи зазвичай кепсько закінчуються…

      Урешті, кінь, виведений із загону, нетерпляче креше копитом землю. Стаєнний намагався підсадити панночку, але та лиш відмахнулася батожком і вмить опинилась у сідлі.

      – Панно, не вільно Лицаря батожком! – кричав у відчаї стаєнний, біжучи за вершницею, що вже припустила галопом.

      Софійка скакала лісовою дорогою, та бричка мовби розтанула в гущавині. «Видно, Лицар не надто прудко біжить», – подумала й опустила на бік коника свого батожка. Кінь заіржав обурено й метнувся диким галопом, не розбираючи дороги. Гілка, якої в шаленому леті не завважила юна графиня, вибила її із сідла. З певністю, Софійка на якийсь час знепритомніла, бо, коли отямилася, була вже на руках у графа Станіслава.

      Звісно ж, оглядини маєтностей того дня були закінчені й усі повернулися в обійстя. Станіслав сам оглянув травмовану Софійку. Констатував, що переломів і вивихів немає. Забої ж, коли прикладати мазі з його аптечки, минуть днів за два-три, й сліду не лишиться, пообіцяв.

      Так Софійка потрапила в один зі спальних покоїв графа. Дозволила дбайливим рукам покоївки втирати різні пахучі й не дуже мазі в місця, вказані графом. Потім її напоїли дивного смаку чаєм й вона незчулась, як заснула.

      Скільки вона проспала, дівчина навіть збагнути не могла. Вікна були затягнуті важкими шторами, тож зорієнтуватись, який зараз час, було важко. Софійка спробувала піднятися, й вийшло це в неї досить легко. «Справді, чудодійні мазі у Скарбека», – відзначила, підходячи до вікна й