Яблуневі квіти. Юрій Кирик

випробування. Коли Станіславу виповнилося двадцять років, помирає й тітка, залишивши йому чималий спадок. Звістка про це застає юнака у Львові, де він навчався в школі. Скориставшись нагодою, амбітний Станіслав їде вчитися до Відня – європейської столиці, де з певністю можна отримати кращу освіту. Та молодість, багатство, бурхливе світське життя столиці закрутило йому голову. Він захоплюється то музикою, то поезією, то архітектурою, то театром. Останнє захоплення полонить його на все життя. Але про це – згодом. Зараз же життя австрійської столиці пропонує стільки спокус, що він з азартом кидається від однієї до іншої, відсунувши науки на другий план.

      Невдовзі від колишніх багатств не лишається і сліду. І ось тепер доля знову простягає йому руку порятунку. Матеріальне становище графа врятоване. Він робить висновки з минулого, стає ощадливішим. Змінює австрійську столицю на Львів, який де-юре хоча й уважався провінцією, але тут відбувалося не менш жваве світське й бурхливе громадське життя.

      – Jezus Maria[5]! Рани Боскі! Фортуна не відвернулась від мене!

      Це був справді тріумф! Станіслав, отримавши банківський чек від свого управителя на п’ятдесят тисяч злотих, не побоявся вкласти позичені гроші в розробку копальні залізної руди, і от (не минуло й півроку!) прогнози фахівців справдилися – продано першу партію руди. Він – власник копальні золота. Байдуже, що із руди виплавляють залізо, у банку вона все одно перетворюється на золото! Фортуна знову (вже вкотре!) ласкава до нього!

      У 1805 році нащадки Рафала Людвіка Скарбека підписали угоду про поділ родинних маєтків. За цією угодою Станіслав уступив молодшому братові Іґнацію Бурштинський Ключ з батьківських маєтків, зобов’язавши його збудувати й утримувати шпиталь для убогих. Уже з того часу в одного з найбагатших людей «королівства Галіції і Лодомерії» почала проявлятися любов до філантропії. Іґнацій Скарбек – великий ловчий коронний галицький – дотримав слова і влаштував притулок для хворих у Бурштині.

      З молодих років граф Станіслав намагався стояти осторонь державної служби та публічної політики. Тільки у 1809 році, коли польська шляхта в Галичині виступила на підтримку відродженого Наполеоном герцогства Варшавського, на короткий час долучився до цього руху і був поставлений генералом Олександром Рожнецьким інтендантом соляних копалень і державних маєтностей у Стрийському та Самбірському округах. Але після повторного захоплення австріяками Львова назавжди відійшов від будь-якої служби. Відтоді він перетворився на одного з найбільших капіталістів Австрії. Дивуючи інших магнатів, які спокійно прогулювали батьківські маєтки, він з азартом грав на біржі, брав величезні позики і кредити, купляючи нерухомість, устаткування і машини, відкриваючи підприємства. При графі Станіславі бурхливо розвивався металургійний промисел у Галичині, однією з перлин якого була Дем’янська димарка[6]. Будувалися водяні й парові млини, лісопильні, броварні та гуральні

5

Ісус, Марія! (пол.)

6

Рудня.