Яблуневі квіти. Юрій Кирик

свою жертву й живиться її молодими соками? Утім, він не владний над собою. І всі доводи здорового глузду ні до чого, подумки вирішує Скарбек. Та полишити її не в силі. Ця дівчинка чинить з ним що заманеться. Від одного її погляду в нього макітриться у голові…

      Коли вони розсідлали коней і йшли поряд, Софійка помітила, що Станіслав накульгує. Давня травма ноги. Коли Скарбек занурювався в думки, настільки, що переставав контролювати себе, то й справді накульгував. Але треба було дуже добре й довго знати його, аби помітити той ґандж… «Кульгавий диявол» – одразу ж нагородила свого кавалера образливим прізвиськом. Не приведи Господи, аби з таким зв’язати долю… Десь усередині вона почала труситись. То була ображена дівоча гордість, що все йшло не так, як вона задумала. Станіслав якось дуже пильно поглянув на неї. «Невже спостеріг моє тремтіння?» – майнула думка.

      Або вона надто голосно думає, або він насправді читає її думки…

      Софійка зазирнула в його очі. Її власні очі були величезні й променисті. Зробила це підсвідомо, сама того не помічаючи – як не помічаєш, скажімо, власного руху, коли відганяєш настирливу муху. Надала своєму обличчю трішки пустотливого, але теплого виразу – з певністю хотіла прибрати чи відсунути на задній план свої думки.

      Софійці так праглось у Львів. Вірила – там її перестануть турбувати всілякі страхи. Марила балами та світським життям, про що тільки й шепотілося жіноцтво. У цей візит граф Скарбек зробив їй іще один неоціненний подарунок, намовивши батьків узяти юну Софійку на бал, що давали у Львові на честь королеви Неаполя. Кожен має щось від Робінзона, який мусить відкрити Новий Світ і знайти П’ятницю. П’ятницею для Софійки, безумовно, був Станіслав.

* * *

      Серед жіноцтва галицької аристократії граф Станіслав Скарбек давно зажив слави серцеїда й донжуана. У свої тридцять п’ять жодного разу так і не був одружений. Чутки домальовували йому багатства Монте-Крісто, і не безпідставно – пестунчик долі завше жив на широку ногу, не вагаючись вкладав кошти в різні підприємницькі проекти, так само як і в культурні. Не дивно, що саме йому, першому кавалеру й неперевершеному танцівнику, доручили розпочати бал із Кароліною – королевою Неаполя, котра опинилася у Львові через політичні інтриги. Волею долі на цей бал (а був це її перший бал) була запрошена і юна Софійка Яблоновська. Тепер вона стояла поряд з матір’ю. Обличчя тої було ще гарне тією збляклою красою, яка невдовзі щезне під сіточкою синеньких прожилок; погляд був спокійний і водночас жвавий і уважний. Батько за кілька кроків зацікавлено балакав з незнайомими доньці панами. Софійка почувалася доволі самотньо, бо на цьому велелюдному зборищі аристократії мало кого знала, та й була в тому віці, що, навіть коли й знала, іще не мала відваги підійти й першою з кимось привітатися.

      Зазвучала музика, всі перейшли в залу і захоплено чекали початку. Софійка, що вперше опинилася на такому важливому світському заході, зиркала довкіл з острахом, ніби екзотична