Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок. Ганна Ткаченко

Читать онлайн.
Название Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок
Автор произведения Ганна Ткаченко
Жанр Современная зарубежная литература
Серия
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2006
isbn 978-966-14-9469-4, 9789661494687



Скачать книгу

Прониних слів, продовжував: – Час той більшовицький пройшов, але раз знову повернувся, то і я вам прочитаю, як писав «Вісник Української народної республіки», № 19 за січень 1918 року, про ті наші події. Ось слухайте: «Раскаты революционного грома разбудили убаюканное соглашательской политикой Киевской Центральной рады крестьянство Сосницкого уезда. Сразу же прорвалось наружу находившееся в скрытом состоянии недовольство масс, воспринявших лозунги Октябрьской революции. Дурман шовинизма, навеянный ложными социалистами из Центральной рады и Генерального секретариата, рассеялся, и селянство ясно и отчетливо осознало свои истинные интересы, узнало своих защитников. Идея советской власти, таким образом, воспринята, и все революционное движение в уезде прошло под знаком передачи власти Совету.

      …Первым шагом Сосницкого Совета был захват уездной городской милиции, земской управы, банка и казначейства. Везде были поставлены советские комиссары, установившие контроль над работами всех учреждений. Образованная Красная гвардия разоружила все контрреволюционно настроенные части.

      …Начинается творческая работа во всех областях народно-хозяйственной жизни».

      – Так… Цікаво написано. Хоч ми все те знаємо, але цікаво. Отам би і приписку зробити, що недовго дівка дівувала, бо у грудні того ж року війська Центральної ради вже були у нашому повіті, «січовики» і «курені смерті», як їх тоді називали, швидко розігнали ті ревкоми і Раду робітничих та солдатських депутатів, а членів її виконкому заарештували, ввели свої війська вздовж всієї залізниці в Мені. Надіялися ми на війська Петлюри, але згодом їх вигнали з Мени більшовики за допомогою Мінського революційного загону, що просувався з Гомеля на Бахмач, – згадував Сава.

      – А в Осьмаках нашої губернії що було у сімнадцятому? – нагадала Проня, яка не могла не втрутитися, бо діло те, про яке вона казала, було дуже серйозне. – Зібралися отакі спантеличені люди на сходку і вирішили, нікого не чекаючи, одразу конфіскувати землю і майно поміщиці Магденко-Іванової. Послали делегатів у Київ у Центральну раду, щоб узаконити свої вимоги, але там заборонили ділити землю і грізно попередили. Тоді делегати подалися у Київський ревком більшовиків. Там дозволили і дали письмове розпорядження: конфіскувати майно барині і поділити.

      – Чули про таке, – згадував і Ковшар. – Почали ділити, а тут влада знову змінилася.

      – То, може, ту красну чуму все-таки задушать? Якби ж тільки всім людом піднятися, і ми всі б пішли, а то нас лякають, а бідноті голову морочать, – погоджувався вже і на таке Левенець, бо за ніч зрозумів, що дійсно скрута йде.

      – Досить, хлопці, поживемо – побачимо. Що Бог дасть, те й буде, – підсумував Сава, встаючи з-за столу.

      Усі вийшли у двір. На сході рожевіла зоря, на деревах виспівували пташки, у повітрі пахло сіном, квітами та яблуками, які вже наливалися, падали в траву під дерево і лискали своїми червоними бочками. Біля господарства поралися діти – Грицько та Маня.

      – Хлопці, держіться всі гурту, може, щось придумаєте, а може,