Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок. Ганна Ткаченко

Читать онлайн.
Название Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок
Автор произведения Ганна Ткаченко
Жанр Современная зарубежная литература
Серия
Издательство Современная зарубежная литература
Год выпуска 2006
isbn 978-966-14-9469-4, 9789661494687



Скачать книгу

ми зберігали спокій, бо тут війна йде, а в Росії – Тимчасовий уряд, розумієш?

      – Нібито розумію, – знизав той плечима.

      – Пишуть, щоб ми обирали нових людей до влади.

      – А ми що? Ми не обирали. До нас, мабуть, не дійшло таке?

      – Пишуть, щоб ми творили вільне життя, – читав далі Сава.

      – Як це, Саво? Обирати ми ще можемо, а творити? Зараз у мене косовиця, потім жнива, а там і за племінними бичками, і за лошаками дивитись треба, то коли творити, скажи? Та і що?

      – Ви б, може, хлопці, завтра ще почитали ту газету, – обізвалася Проня. – Лампа вже дуже закоптіла, і перші півні починають співати.

      – Проню, ти лягай та спи, поки ми тут сидимо, а не білі і не червоні, бо одні й другі хочуть добро наше забрати, – толкував їй розгніваний Ковшар.

      – Не заважай, нехай Сава далі розказує про ту Центральну раду. Душею чую, що то наша влада, – витирав своє червоне обличчя Левенець.

      – Центральна рада, – продовжував Сава, – ухвалила перший Універсал, це основний закон для всіх. У ньому написано, що однині ми будемо самі творити своє життя.

      – Так і самі? А Тимчасовий уряд? Написати легко. А що з того вийшло? Тепер усі хочуть творити наше життя, – іронічно посміхнувся Ковшар та заблимав очима.

      – Нащо читаєте те, що було вже два роки тому? Може, Никифорович і захмелів, а я ні, – не стримався Архип. – Тоді Центральна рада казала, що ми будемо самостійними, але в складі Росії, – стверджував своє Невжинський.

      – А от як це? І розкажи, коли такий розумний, – аж підскочив на лаві Сава.

      – А ви? – несміло сказав той – побоювався, щоб Сава знову не нагримав.

      – Я розказав би, та точно і не вийде. Ми нібито окремо, а все одно разом. Оце тоді так і було.

      – Та ні, якось не так, бо все те не сподобалося Тимчасовому уряду, он він теж до нас звертався, до українського народу, і просив не відриватися від Росії, – переглядав ті Універсали і їхній інтелігент, уже не згадуючи про панів. – Після того Тимчасовий уряд погодився на якихось умовах і треба було на ці умови переробити Універсал. Усе переробили, а тут заворушилися більшовики у Петрограді і хотіли владу забрати, але якраз змінився Тимчасовий уряд, які міністри самі повтікали, яких вигнали. Головою нового уряду став Керенський, а наших туди не взяли і наш Універсал відхилили. Оголосили свою владу і генеральних секретарів своїх поставили.

      – Ото ж воно і є, одні своє, інші – своє, а Кіндрат утік з фронту та й каже: анархія настала, ніхто нікому не підкоряється. Він теж казав, що ми тут як у Бога за пазухою, і теж про грабежі розповідав. Козаки, ті, що на Дон з фронту повтікали, вже свого отамана вибрали і проти більшовиків воюють. А все за землю! Вона – головне! – аж хрипів Ковшар.

      – Усе правильно ти кажеш, – погоджувався Сава, – отаман Каледін на чолі тих козаків.

      – Саво, то ти казав, що ми зовсім самостійні, а Невжинський не так розказує, – добивався правди Левенець. – Хлопці, ясніше кажіть, коли знаєте, бо не пойму я вас!

      – У жовтні більшовики