Кляса. Павло Вольвач

техніка його завжди цікавила мало. Навіть з Лєнкою з 14-«б» не став зв’язуваться, коли в підвалі, де іноді збирався дворовий гурт, трапилося щось схоже на груповий секс – бридко стало в останній момент. Просто йому якось враз здитиніли дворові хлопці, алейка і лавочка під липами, де вони збирались вечорами, курили, зрідка пили і першопрохідницьким, але вже впевненим матючком приміряли себе до світу. Всі вони ще вчилися – в школі, в училищі-«бурсі», але вчилися, тоді як він – працював.

      Тоді він ще не побився зі своїм напарником Льошкою, але й сидіти в червоному кутку, де розташовувалися художники, й слухати розспіви цехового хору чи засідання профкому йому було нецікаво. Написавши «молнії», Пашок йшов до Сані Ніколаєва й у відблисках індукційних печей слухав підколки на адресу парторга Бормаченка, котрого Пашок подумки не раз усаджував на тачку, як робочі із «Солідарності», вивозячи неугодних начальників за заводський забор. Про це з недомовками писали навіть в газетах, що зранку підшивалися в червоному кутку усміхненою Свєтою-технологом. Разів два в тиждень Пашок стояв в парку Шевченка, в «стікляшці» – хіба не інтересно узнати, що недавно на «Моторі» начальника відстаючого цеху директор Омельченко, котрого всі називають «Вася», одматюкав за невиконаний план, закрив на ніч у своєму кабінеті, а в результаті інфаркт і винесений вранці труп. А, до прикладу, димитрівські брати Поляки, наголос на останньому складі, не побоялись почати війну зі всемогутнім зеленоярівським кланом Пронози-Чорта-Чарліка і навіть вийшли з неї переможцями.

      В одночасся Пашок став старшим навіть за нахабноокого Скорика, котрий через свою гарненьку сестру знав купу зеленоярівської шпани і ходив гоголем і по району, і на танцях в парку Шевченка, де перед вели теж зеленоярівські. Серед них, малоліток, тоді модно було всюди з’являтися з нунчаками, двома короткими палицями, з’єднаними на манір ціпа, Ларочкін так ходив, а в бійці хапати супротивника обіруч за барки і бити головою в обличчя. Сьозя таким ударом вищербив Васьці-музиканту два передніх зуба.

      Пашок не любив Скорика і заздрив його «ЮсТопу» – джинсовому костюму. Хто його ще в дворі не любив, так це Женя Островський. Може, це їх обох і зблизило. А ще те, що Жені двір теж став затісним, раніше навіть, ніж Пашкові.

      11

      Женічка – саме Пашок придумав так називати буйном’ясого Островського. Об шістнадцяти роках Женічка, підпоясавшись, міг заправити в пряжку тільки кінчик ременя, носив шапку бразильських кучерів і вже знав толк в коцаних, тобто краплених карточних колодах і «вольтах». «Вольти» – це шахрайські прийоми, завдяки котрим супернику йде карта абияка, а вмілому тасувальнику – суцільні козирі. Чистий рамс, як примовляв Женічка. Пашок навіть мозолі на пальцях натер, опановуючи ці тонкощі до автоматизму.

      На думку Пашка, Женя був досить небезпечним типом. Небезпечним і підступним. Пашок добре пам’ятав, як Женя умовив Ганса зіграти під копійку. Дріб’язковий програш обернувся