Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

мною!

      Стільця сюди, бо на ногах не встою!

      Ф р о ш

      Що трапилось – ніяк не розберем.

      З і б е л ь

      А де ж той ланець? Ну, спіймаю,

      То з рук не випущу живцем!

      А л ь т м а є р

      Я бачив сам – він сів на бочку скраю

      І полетів з тим другим молодцем.

      В ногах мов оливо, здається…

      (Обертаючись до столу).

      А може, там вино ще ллється?

      З і б е л ь

      Та це ж усе була мана!

      Ф р о ш

      А я хіба не пив вина?

      Б р а н д е р

      А як же ґрона ті на вітті?

      А л ь т м а є р

      От і кажіть, що див нема на світі!

ВІДЬМИНА КУХНЯ[45]

      На низенькому припічку кипить на вогні великий казан. Угору клубочиться пара, і в ній манячать різноманітні постаті. М а в п а  сидить край казана, мішає в ньому і доглядає, щоб не перекипіло через край. М а в п і й  із  м а в п е н я т а м и  сидять навколо, гріються. Стеля й стіни пообвішувані чудернацьким відьомським начинням.

      Ф а у с т   і   М е ф і с т о ф е л ь.

      Ф а у с т

      Не по мені цей чар несамовитий;

      Коли б то зміг мене уздоровити

      Безглуздих нісенітниць спліт?

      Привів мене до баби, до чаклунки…

      Хіба ж її паскудні трунки

      З плечей ізнімуть тридцять літ?

      Оце твій лік мені на безголов'я!

      Вогонь надії вже в мені потух.

      Невже ж природа й благородний дух

      Не здужають ніяк вернуть здоров'я?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Розумно кажеш, далебі!

      Тебе одмолодить є і природний засіб.

      Та не про нас ця річ, вона тобі

      Іще дикішою здалася б.

      Ф а у с т

      Я хочу знать.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Та засіб не який —

      Без ліків, чар і без оплати.

      У поле йди собі мерщій

      Та й ну копати чи сапати;

      Замкни себе, і розум свій

      Держи в обмеженому колі,

      І їж хоч просто, та доволі;

      Живи з скотом, як скот, і не погребуй сам

      Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;

      Оце найкращий спосіб нам

      Хоч на сто літ помолодіти!

      Ф а у с т

      До того я не звик, і краще не чіпати

      Мені ні сапи, ні лопати;

      Не по мені вузьке життя.

      М е ф і с т о ф е л ь

      Що ж! Жди відьомського пиття!

      Ф а у с т

      І знать яги я б не хотів!

      Хіба ж ти сам не звариш зілля?

      М е ф і с т о ф е л ь

      На те нема мені дозвілля,

      Скорій змощу я тисячу мостів[46].

      Тут треба, крім знання і вміння,

      Диявольського ще терпіння.

      Тут звільна діє дух не рік, не два,

      Поки як слід те вариво вшумує;

      Яких приправ не потребує

      Він для чаклунського питва!

      Хоч чорт навчив його варити,

      А сам

45

Сцену написано 1788 р. в Римі. Відьмина кухня зображена за відомими в той час картинами Брейгеля, Теньє та Герра. Згідно з віруваннями середніх віків, чорні коти та мавпи були невід’ємними атрибутами відьом.

46

…Скорій змощу я тисячу мостів. – За народними віруваннями, чорти є будівниками мостів (звідси «чортів міст»).