Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

мене в грудях аж клекоче!

      Ходімо далі од біди!

      М е ф і с т о ф е л ь

      (в тій же поставі)

      Я визнаю, проте, охоче,

      Що з них поети хоч куди!

      Мавпа якось одвихнулася од казана, і він починає бігти; спалахує велике полум'я і жбухає в комин. Відьма через полум'я влітає в кухню з оглушливим репетом.

      В і д ь м а

      Ух! Ух! Ух! Ух!

      Проклята твар! Паскудна гидь!

      Казан проспать? Мене спалить?

      Триклята бридь!

      (Побачивши Фауста і Мефістофеля).

      А ви чого?

      А вам кого?

      А ви куди?

      І як сюди?

      Ось я вогню

      На вас хлюпну!

      (Набирає ополоником у казані і оббризкує огнем Фауста, Мефістофеля і мавп. Звірі скавулять).

      М е ф і с т о ф е л ь

      (обернувши помело, трощить склянки й горщики)

      Шарах! Тарах!

      По всіх горшках!

      Все розвалю,

      Все розіллю, —

      Це, стерво, так

      Тобі під такт!

      Відьма одсахнулася з гнівом і жахом.

      Впізнала вже, опудало погане?

      Впізнала ти свого володаря?

      Захочу я – й тебе, й твого звір'я

      Перед очима враз не стане!

      Забула вже вбрання червоне це

      І півняче перо на капелюшу?

      Чи, може, я сховав лице?

      Чи, може, сам назватись мушу?

      В і д ь м а

      Пробачте, пане, за прийом!

      Та, бачу, ви не з копитом.

      Та й де ж це ваші вірні круки?[49]

      М е ф і с т о ф е л ь

      Гаразд, цей раз забудьмо зло!

      Води чимало утекло

      Од часу нашої розлуки.

      Тепер прогрес, що світ весь охопив,

      І чорта навіть зачепив;

      Північні привиди вступилися з дороги;

      Де стрінеш кігті, хвіст і роги?

      От кінської ноги – не можу я зректись,

      Хоч з нею вочевидь я не ходжу між люди,

      Бо рада є й на те: тепер же повелись

      Фальшиві литки в моду всюди.

      В і д ь м а

      (пританцьовуючи)

      Ой я п'яна і без вина —

      Вернувсь мій пан, мій сатана!

      М е ф і с т о ф е л ь

      Не зви мене більш тим ім'ям!

      В і д ь м а

      Чому? Хіба ж воно завадить вам?

      М е ф і с т о ф е л ь

      Із тим ім'ям ми в книгу притч попали,

      Та не пішло те на корúсть людцям:

      Лихого відреклись, а добрими не стали.

      Тепер я – «пан барон», ти так мене і зви;

      Тепер я кавалер, як інші кавалери,

      Шляхетна в мене кров, шляхетні і манери,

      І герб шляхетський – ось диви.

      (Робить сороміцький жест).

      В і д ь м а

      (заходиться реготом)

      Ха, ха, ха, ха! Оце встругнув!

      Такий жартун, як перше був!

      М е ф і с т о ф е л ь

      (до Фауста)

      Мій друже, вчись, яким шляхом

      Підходить треба

49

Та, бачу, ви не з копитом. / Та й де ж це ваші вірні круки? – Круки вважались невід’ємним атрибутом чорта (пор. появу вісників-круків до Мефістофеля в IV акті другої частини трагедії). Серед усіх германських народів було також здавна поширене повір’я, що чорт кривий і має замість однієї ноги кінське копито.