Останній потяг до Стамбула. Айше Кулин

Він був непохитний у тому, що їй слід бути у безпеці, пристосуватися до нового життя у Франції й бавити немовля. Вулиці Марселя ставали все тривожнішими та гнітючішими.

      Нелегко їм було розлучитися з безтурботним комфортним життям, яке вони вели у своїх сім’ях у Стамбулі. Але вони обоє зробили вибір, змінивши своє життя, щоб бути разом. І старанно намагалися пристосува тися. Це було майже те саме, що змінити ідентичність.

      Сельва більше не була зіпсутою маленькою дівчинкою Фазіля Решата-паші, яка взимку жила в особняку, а влітку – на віллі біля моря. Вона більше не була багатою дівчиною, яка носила модні сукні й якою всі захоплювалися. Тепер це була просто дружина єврейського помічника аптекаря. Рафо не зміг отримати французьке громадянство, і тому був неспроможний зареєструвати своє партнерство в аптеці на законних підставах. Він оформив документи, але через колабораційний режим Віші Рафо та його діловий партнер вирішили поки що відкласти ідею громадянства.

* * *

      Рафо був середнім сином у сім’ї Альфандарі, яку дуже поважали не тільки у їхній громаді, а й у широких медичних колах Стамбула. Чотири покоління Альфандарі служили лікарями в палаці. Найбільшим бажанням матері Рафо було, щоб він слідував сімейній традиції й став фармацевтом. Покинувши навчання заради Сельви, він зруйнував її мрію. Рафаель Альфандарі не тільки не був більше турецьким євреєм, він не був навіть французьким євреєм.

      Більше того, його рішення не обрізати свого сина поставило його єврейство під сумнів. Рафо залишився без ідентичності, країни й релігії.

      Так, поза сумнівом, він кохав Сельву, але ніколи не думав, що спалить усі мости. Ні він, ні Сельва насправді цього не хотіли, і він запитував себе, як же вони опинилися в такій ситуації.

      Рафо все ще вважався юним, коли зустрів Сельву. Він був учнем, носив шкільну форму. Висока дівчина, яка прийшла у його клас, відрізнялася від усіх інших дівчат, вона привернула його увагу, і вони подружилися.

      Одного дня його запросили на чай в особняк дівчини. О яка горда і захоплена була його мати! Вона накрохмалила його сорочку і сама випрасувала його штани. Її син, звісно, не міг піти на чай із порожніми руками. Узяти цукерки чи квіти? Коли він повернувся додому, мама засипала його запитаннями. Чи всередині так само розкішно, як і ззовні? Чи були вдома паша і його дружина? Чи Рафо зустрічав їх? Скільки там було гостей? Що в них подавали до чаю? Чи випічка була з Лівану, чи домашня? У них був чай чи безалкогольні напої? Хто подавав чай?

      Пізніше Рафо запрошували у величний особняк знову, а потім і в інші місця. Він почав переслідувати Сельву, наче тінь. Сельва, дівчина з білявими кісками на маківці; спокійна дівчина з великими карими очима, яка завжди мала трохи розгублений вигляд, але лице якої сяяло, коли вона сміялася, дівчина, яка не тільки мала багато чого сказати сама, але вміла також уважно слухати.

      Стосунки Сельви із Сабіхою змінилися того літа, коли її сестра заручилася. Вони покидали літню віллу на одному з Принцевих островів у Мармуровому