Останній потяг до Стамбула. Айше Кулин

було надзвичайно шкода бідолах, що в ту мить опинилися біля стійки реєстрації, не кажучи вже про невинних подорожніх, що займалися своїми щоденними справами. Він згадав слова таксиста: «Хто знає, коли настане його час?»

      Марсель, 1940-1941

      Сельва налила собі чашку гарячої кави і, вдихаючи її аромат, розмірковувала над тим, наскільки цікаво те, що людська природа пристосовується до різноманітних ситуацій. Коли вони з Рафо вперше оселилися у Франції, вона ненавиділа цю гірку каву, яку подавали у велетенських чашках. На щастя, Сабіха, чи радше Маджит, змогли привезти їй багато пакетиків чаю, а на додачу шість витончених турецьких скляних чашок для чаю. У той час Маджит досить часто відвідував Францію. Пити з Рафо той турецький чай за сніданком було такою насолодою…

      Після народження сина Сельва звикла до цієї гіркої кави. Вона пила її, щоб не заснути до останнього годування немовляти уночі. Те, що почалося як спосіб не задрімати, перетворилося на залежність. Рафо не розумів, як вона могла пити «цю отруту». Власне, була ціла низка речей, до яких Рафо не міг звикнути тут, у Франції.

      – Заради Бога, нічого не критикуй перед іншими людьми, – сказала вона, коли він уперше висловив своє невдоволення. – Вони подумають, що ти селюк. Як можна не насолоджуватися найкращою кухнею у світі!

      – Мені байдуже, що вони думають. Найкраща кухня у світі – турецька. Чого мені перейматися, якщо вони невігласи? – наполягав Рафо. – Я ніколи не зрозумію, яким дивом французька їжа здобула таку популярність. Ті жирні соуси шкодять травленню, і сама думка про те, щоб проковтнути равлика, викликає у мене нудоту. А щодо того сиру, який пахне, наче спітніла стопа…

      Сельва спробувала стримати чоловіка, але він не вгавав:

      – Чи є щось таке, що перевершувало б смак свіжих овочів, які готуються на оливковій олії, наприклад? От поясни мені, як вони виправдовують псування смаку чудової риби, приглушуючи його всіма тими соусами?

      – З якого дива ми тоді сюди приїхали, якщо ти так сильно ненавидиш їхню їжу?

      – Тому що їхні вина безумовно чудові.

      – Може, й так, але ми не можемо їх собі дозволити, еге ж? – нагадала йому Сельва.

      – Ми зможемо, моя люба, зможемо. Повір мені. Будь трішки терплячішою. Дивися, скільки грошей ми відклали цього місяця. Якщо ми дотримуватимемося цього курсу ще декілька місяців, то зможемо дозволити собі найкраще вино в країні.

      Якби Рафо й не зміг виконати цієї обіцянки, вона не дуже б засмутилася, але сталося так, що саме тоді, коли він досягнув своєї мети, усе пішло шкереберть. Сельва сиділа за обіднім столом, допомагаючи Івонн, доньці сусіда, виконувати домашнє завдання з англійської, коли раптом вони почули метушню на вулиці. Обоє кинулися до вікна. Івонн, якій було лише дев’ять, настільки захопилася видовищем купи поліцейських на мотоциклах, що заплескала у долоні. Сидячи струнко у сідлах, вони нагадували статуї. Сельва відразу відчула, як у її серці наче відчайдушно затріпотіла пташка. Вона поклала руку на свій величезний живіт і промовила молитву: «Будь ласка, Господи, захисти нашу дитину».

      Як