Останній потяг до Стамбула. Айше Кулин

та сподівань було в неї щодо сина! Він мав запустити серію парфумів на основі лаванди – вона обговорювала цей проект із племінником у Франції, і той готувався збувати для них продукцію. Хтозна, можливо, одного дня Рафаель став би власником власної парфумерної фабрики. Навіть обговорювалися назви – Les Nuits du Bosphore[2] або Essence d’Orient[3] для лінії для леді та «Рафф» для чоловічої продукції.

      Висловивши зрештою синові своє невдоволення Сельвою, вона зазнала ще одного удару. Рафо зайшов настільки далеко, що обговорював можливість одруження з нею. Тривога Ракели через відставання Рафаеля в університеті була нічим порівняно з думкою про те, що він збирався одружитися з мусульманською дівчиною.

      Того року для Ракели Песах не означав нічого. Вона не переймалася тим, щоб знести з горища і помити свої дорогоцінні піньяти. Не могла змусити себе приготувати особ ливу святкову страву pescado con huevos y limones[4]. Навіть не проконтролювала приготування маци.

      Решта сім’ї почувалася не набагато краще. Кожен намагався відвернути Рафо від фатального кроку. Кожен або вичитував йому, або поривався дати пораду, дехто навіть вдавався до емоційного шантажу. Рафо почав думати, що йому пощастило, що батько помер два роки тому. Він здригався від думки про те, як би той на це реагував. Єдиним, хто обрав трохи інший підхід, був його дядько Джек.

      – Немає поганого, щоб не вийшло на добре, – сказав він своїй старшій сестрі Ракелі. – Тільки подумай про переваги того, що твій син стане зятем Фазіля Решата-паші. Замість умовляти сина покинути цю дівчину тобі слід молитися, щоб його прийняли в таку сім’ю.

      Та Рафо не був прийнятий пашею, а Сельва не змінила своєї думки.

      І все ж Рафо не зміг висловити свої страхи за їхнє майбутнє. Чи було божевіллям те, що вони збиралися зробити? Спершу він думав, що вогонь у нього всередині згасне або що Сельву змусять передумати. Але вона не здавалася; вона його не покидала. І він не наважувався зупинити себе. Він відчував гордість за те, що його кохала дівчина, яку він просто обожнював, а ще було захоплення від присмаку забороненого плоду. Багато хто з його друзів дивився на нього із заздрістю, наче він був героєм казки. На жаль, його родичі – особливо мама – не поділяли їхніх поглядів.

      Ракела не здавалася.

      – Можна було б подумати, що ти Аладдін, закоханий у султанову доньку, – сказала вона, виплакавши очі. – Хіба ти не бачиш, що вони навіть не зволили поговорити з нами? Усе, про що ми чуємо – це які злі й розчаровані паша та його дружина. А як же я, як моя сім’я, заради всього святого? Можна подумати, що ми вражені тією тичкою! У нас розбите серце, ми присоромлені! Де твоя гідність?

      Рафаель таки мав гідність, і саме тому не міг покинути Сельву.

      Дівчина все ще вірила, що зрештою обидві сім’ї змінять свою думку і приймуть ситуацію, особливо після того, як у них з’являться діти. Рафаель, у свою чергу, знав дуже добре: якщо їхня дитина буде вихована як мусульманин, його сім’я ніколи йому не пробачить.

2

«Ночі Босфору» (фр.).

3

«Сутність Сходу» (фр.).

4

Риба з яйцями та лимонами (ісп.).