Змова диктаторів. Поділ Європи між Гітлером і Сталіним 1939–1941. Андрій Галушка

70 есмінців і 76 підводних човнів.

      Kriegsmarine не планував генеральної битви з супротивником. Натомість надводні кораблі мали порушити британську систему конвоїв, після чого підводні човни добивали б британські транспортні судна поодинці. «Deutschland» і «Admiral Graf Spee» 27 вересня 1939 року отримали наказ розпочати гонитву за транспортними суднами союзників, уникаючи боїв із їхніми надводними кораблями.

      Двомісячне полювання «Deutschland» у Північній Атлантиці не було успішнішим31. Зате від 30 вересня до 7 грудня 1939 року «Graf Spee» потопив у південній Атлантиці та Індійському океані 10 транспортних суден сумарним тоннажем 50 тисяч тонн. Капітан «Admiral Graf Spee», командор Ганс Ланґсдорф поводився з екіпажами своїх жертв цілком по-лицарськи. Британським морякам дозволялося безперешкодно сідати до рятувальних шлюпок, перед тим пославши сигнал SOS. Капітан першого з потоплених «Graf Spee» суден розказав, що Ланґсдорф звернувся до нього зі словами: «Мені дуже прикро, капітане, але я повинен затопити ваш корабель. Адже ж війна».

      Перше судно встигло передати сигнал атаки з боку надводного корабля. 5 жовтня 1939 року розпочалося полювання на «Graf Spee». Сил для цього не пожалкували. Було створено дев’ять мисливських груп із 23 великих бойових кораблів. Єдиний німецький важкий крейсер своїм рейдом зв’язав та нейтралізував майже половину великих кораблів супротивника на цілих сто днів. При цьому навіть такі сили мали досить невеликий шанс спіймати супротивника – величезний простір океану робив пошуки голки в копиці сіна практично іграшкою в порівнянні з цим.

      Але щастя відвернулося від командора Ланґсдорфа. Після отримання новин про затоплення передостанньої жертви «Graf Spee» командувач загону Force G комодор Генрі Гарвуд здогадався, що наступною ціллю німецького панцерника буде узбережжя Аргентини та Уругваю. Ланґсдорф, ознайомившись із свіжими фотографіями британських торгових суден у порту столиці Уругваю Монтевідео, отриманими від його останньої жертви, прийняв саме таке рішення. Гарвуд наказав усім кораблям свого загону зібратися 12 грудня 1939 року поблизу гирла великої ріки Ла-Плата, неподалік Монтевідео. За його розрахунками, супротивник мав там з’явитися наступного дня. Дістатися туди змогли лише три з чотирьох кораблів Force G: «Exeter», «Ajax» (флагманський корабель загону) і «Achilles». Важкий крейсер «Cumberland» був надто далеко на південь, щоб устигнути на місце зустрічі з німецьким корсаром.

      Незважаючи на позірну чисельну перевагу, сила була не на боці Гарвуда. «Admiral Graf Spee» мав шість гармат калібру 283 мм, не рахуючи менших калібрів. Обидва легкі крейсери мали найбільший калібр гармат 152 мм – по вісім кожен. Лише «Exeter» міг якось протистояти німецькому панцерникові своїми шістьома 203-мм гарматами та вісьмома 102-мм. Вага залпу німецького панцерника більш як у півтора раза перевищувала залп усіх трьох британських крейсерів: 2200 кг проти 1400 кг. Крім того, далекобійність гармат головного калібру «Graf Spee» становила 27 км, тоді як головний калібр «Exeter» бив лише на 24 км, а гармати легких крейсерів – на 21 км. Зате британський загін вигравав у швидкості. Гарвуд прийняв рішення, що в разі зустрічі з німецьким панцерником

31

Патрулюючи Північну Атлантику між Ісландією і Фарерськими островами в пошуках «Deutschland», британський допоміжний крейсер (конвертований лайнер) «Rawalpindi» наштовхнувся 23 листопада 1939 року на два німецькі панцерники «Scharnhorst» і «Gneisenau». Капітан крейсера, ветеран Першої світової Едвард Кеннеді, відкинув вимогу німців здатися. Шість 150-міліметрових гармат аж ніяк не рівнялися до 18 283-міліметрових двох панцерників, що били б практично впритул з відстані 4 кілометри. Результат бою був ясний заздалегідь. Капітан Кеннеді загинув разом зі ще 237 членами екіпажу, 48 моряків було врятовано. Але «Rawalpindi» встиг послати радіограму про зустріч із німецькими кораблями, і «Scharnhorst» та «Gneisenau» були змушені тікати до німецьких портів.