Змова диктаторів. Поділ Європи між Гітлером і Сталіним 1939–1941. Андрій Галушка

солдати отримують пошту. «Дивна війна», осінь 1939 року

      Британський авіаносець «Courageous» тоне після торпедування німецьким підводним човном U-39 біля берегів Ірландії.

      17 вересня 1939 року

      За 1939—1940 роки було арештовано близько тисячі представників різних політичних сил праворадикального спрямування, що могли становити загрозу британській національній безпеці під час війни. Так, опинилися без суду за ґратами голова Британського союзу фашистів Освальд Мослі, відомий антисеміт і нацистський симпатик адмірал Баррі Едвард Домвілль, депутат парламенту від Консервативної партії Арчибальд Мол Рамсей – антисеміт, нацистський симпатик і єдиний депутат британського парламенту, котрого було інтерновано під час війни.

      Ґюнтер Прін, капітан підводного човна U-47, що потопив британський лінкор «Royal Oak» у бухті Скапа-Флоу 14 жовтня 1939 року

      Франція мобілізувала 4 мільйони 734 тисячі солдатів. Країна ще не встигла компенсувати демографічні втрати минулої війни, у 1939—1940 роках до війська мали йти саме представники «покоління ненароджених». В армії опинився практично кожен другий чоловік французької метрополії у віці від 20 до 45 років. У разі важких втрат Франція фактично не мала резервів. 84-тисячне «Військо Польське на Заході», організоване польським урядом у вигнанні на чолі з генералом Владиславом Сікорським з тих польських солдатів, хто зміг уникнути німецького чи більшовицького полону та дістався через Румунію та Угорщину до Франції, цілком стало в пригоді.

      Із 130 тисяч офіцерів у армії на початку 1940 року три чверті були офіцерами запасу. На одного офіцера припадало 36 солдатів та сержантів, удвічі більше, ніж у мирний час. Французьке командування було змушене призвати на службу офіцерів резерву, старших за 50 років, та організувало прискорене навчання 33 тисяч курсантів.

      Екіпаж на палубі панцерника «Admiral Graf Spee» під час його експедиції.

      Початок грудня 1939 року

      Французька промисловість з великим напруженням намагалася забезпечити армію сучасною зброєю23. За штатом французька піхотна дивізія мала 54 протитанкові гармати калібру 25 мм та вісім 47-міліметрових протитанкових гармат (німецька піхотна дивізія мала 72 протитанкові гармати). На 1 квітня 1940 року 16 дивізій мали лише половину штатної протитанкової зброї. Менш ніж третину дивізій першого ешелону було забезпечено зенітними кулеметами (12 за штатом – для порівняння, у німецькій дивізії було 12 зенітних гармат). Дивізійна артилерія (36 75-міліметрових гармат, прийнятих на озброєння більш як 50 років тому, та 12 105-міліметрових і 12 155-міліметрових також застарілих гармат) поступалася силою вогню артилерії німецької піхотної дивізії (36 105-міліметрових та 12 155-міліметрових гармат).

      Французькі танки не поступалися німецьким і навіть їх переважали, але французька доктрина вживання панцерної зброї тяжіла до підтримки піхоти, а не до самостійних дій великих панцерних сил24. В армії переважала

23

Дуже перешкодила мобілізація кваліфікованих робітників: на заводах «Рено», що виробляли танки та артилерійські тягачі, кількість робітників у зв’язку з мобілізацією зменшилося на 8 тисяч.

24

За період «дивної війни» Франція випустила 969 нових танків.