Змова диктаторів. Поділ Європи між Гітлером і Сталіним 1939–1941. Андрій Галушка

євреїв ще не дійшло. На початку жовтня 1939 року Гітлер проголосив амністію всім німецьким воякам, винним у злочинах щодо мирного населення Польщі. Щоб ніхто не мав сумнівів, він також сказав: «У Польщі може бути лише один господар, і це має бути німець», – додавши, що «треба позбавити життя представників польської інтелігенції»17.

      Резолюції Сталіна та найвищого більшовицького керівництва на пропозиції про розстріл польських військовополонених.

      5 березня 1940 року

      Червона армія під час свого наступу також займалася вбивствами як полонених, так і мирного населення, обираючи за ціль «поміщиків» і «осадників», старанно демонізованих і дегуманізованих червоною пропагандою, та заохочуючи до вбивств і насильства «трудящий люд» Західної України й Білорусі (страшний відгомін такого заохочення прокотиться теренами Волині через чотири роки). Опергрупи НКВС, ідучи за військом, заарештовували співробітників польських установ, священиків, членів громадських організацій, господарських діячів, інтелектуалів – переважно поляків, але під удар потрапили також представники єврейської, української й білоруської еліти.

      Після хаосу воєнної кампанії настав час на акції з планомірного винищення польської інтелігенції, аристократії та духовенства: у зоні німецької окупації – часто за списками, складеними етнічними німцями, колишніми громадянами Польщі; у зоні радянської окупації – представниками інших колишніх етнічних меншин. 25 жовтня 1939 року почалася акція «Танненберґ», під час якої німці знищили в 760 масових екзекуціях 20 тисяч поляків, переважно представників інтелігенції – і то була не єдина Intelligenzaktion18. Закривали католицькі монастирі й храми, заарештовували та запроторювали до концтаборів викладачів університетів, священиків і монахів (у тому числі св. о. Максиміліана Кольбе, який загинув у таборі Аушвіц, – один із трьох тисяч католицьких священиків, убитих німцями).

      Жителі Дрогобича, вислані в Казахстан

      (Кам’янка, Кустанайська область). 1940 рік

      У радянській зоні окупації, певно, найвідомішою є акція з виконання рішення Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року про ліквідацію «колишніх польських офіцерів, чиновників, поміщиків, поліціянтів, агентів розвідки, жандармів, осадників та тюремників» у таборах військовополонених, а також «членів різноманітних контрреволюційних організацій, колишніх поміщиків, фабрикантів, колишніх польських офіцерів, чиновників та дезертирів» у тюрмах Західної України й Білорусі. У Катині неподалік Смоленська було розстріляно 4 410 військовополонених з Козельського табору, у Харкові – 3 793 офіцерів (переважно офіцерів запасу, в мирний час представників еліти Польської держави) із табору військовополонених у Старобільську, в Мідному під Калініним (Твер) – 6 314 офіцерів із табору в Осташкові. Також було розстріляно 7 305 політв’язнів у тюрмах новоанексованих територій. Правда про Катинь вийшла на яв 1943 року, а остаточно

17

27 вересня 1939 року Райнгард Гайдріх, шеф німецької поліції, доповів, що 3 % польської інтелектуальної еліти вже знищено.

18

Загальна кількість жертв нацистського знищення польської інтелігенції сягає 100 тисяч.