Змова диктаторів. Поділ Європи між Гітлером і Сталіним 1939–1941. Андрій Галушка

нього стоять надзвичайно задоволені Молотов і Сталін

      Існує думка, що якби західні демократії діяли рішучіше восени 1938 року – тобто довели ситуацію до початку війни, – шанси перемогти були б вищі, ніж виявилися, коли війна таки розпочалася. На жаль, це ділянка альтернативної історії, тобто більш чи менш обґрунтованої фактами фантазії. Проте найімовірніше, що, по-перше, не сталося б жодного заколоту генералів, по-друге, німецька армія розгромила б армію ЧСР протягом двох чи трьох тижнів (розхвалювані прикордонні укріплення були сильні лише на нечисленних ділянках, розташовані на теренах із ворожим до ЧСР населенням, а стратегічне становище ЧСР у протистоянні з Німеччиною було тяжким ще до аншлюсу, а після нього стало безнадійним). Після цього її було б перекинуто на захід на підтримку військ, що тримали б оборону на Західному валі, тоді як Франція й Британія лише мобілізовували б свої війська, а Британія мала б іще впровадити військовий обов’язок. У кращому разі склалася б патова ситуація позиційної війни, до якої населення західних демократій у будь-якому разі не мало ентузіазму.

      Війна була фактично єдиним логічним наслідком у тому числі й внутрішньої політики нацистів. Німецька економіка, налаштована на виробництво «гармат замість масла», вичерпала запаси сировини та твердої валюти для її закупівлі за кордоном. Дещо допомогли золотовалютні запаси Австрії та Чехословаччини, привласнені нацистами в 1938 та 1939 роках, але й вони наближалися до кінця. Німецький Райхсбанк ледве був здатний фінансувати дедалі більший дефіцит державного бюджету продажем облігацій внутрішньої позики. І це були лише додаткові аргументи до ірраціонального (хоча з погляду його ідеології абсолютно раціонального) бажання Гітлера якнайскоріше розпочати війну. Тому замість того, щоб зреагувати на британські гарантії так, як очікував Чемберлен, – тобто відмовитися від війни, – Гітлер 27 квітня 1939 року скасував угоду 1935 року з Британією щодо морських сил (того ж дня Британія впровадила військовий призов для молодиків віком 20 і 21 рік), а наступного місяця уклав із Муссоліні військовий союз. Було також денонсовано пакт із Польщею про ненапад, і нацистська риторика щодо німецької меншини в Польщі, про «незносність» неналежання «німецького міста Данціґа» до Німеччини та відділення Східної Пруссії від основної території Німеччини «Польським коридором» почала нагадувати риторику щодо Чехословаччини на рік раніше.

      Незважаючи на відразу до більшовицького режиму та великий скепсис щодо бойових якостей Червоної армії, Британія та Франція намагалися заручитися підтримкою СРСР проти нацистської агресії. Ще до надання гарантій Польщі Чемберлен пропонував спільні консультації з цієї проблеми між Британією, Францією, Польщею та СРСР. Радянський Союз висунув пропозицію тристоронніх перемов (вважаючи, згідно зі своєю парадигмою, що Польща є лише маріонеткою західних капіталістів). Ці перемови велися досить мляво, бо сторони не довіряли одна одній і вважали (з часткою справедливості, що