Елла. Рус Пренс

вона відчула ще щось: легкий укус за руку. Не зрозуміло звідки виникла Сноррі, немов прорізавши діру в цій такій милий, але не справжній реальності. Сноррі кружляла на снігу, описуючи невелике коло, в якому нічого не було. Елла повільно нахилилась і простягнула руку, завмерши в здивуванні. Сумка, її сумка, просто виникла не звідки і дівчина дістала пляшечку із зіллям, намить завмерши та ще раз поглянувши на батьків.

      – Велла! – прокричала дівчина що було сили, розбивши об землю флакон.

      Спалах яскравого світла повернув Еллу до реальності, зруйнувавши завісу пітьми. Темні густий туман розійшовся в різні сторони. Дівчина опинилась перед будинком, кілька миттєвостей приходячи до тями.

      Томас непорушно лежав неподалік. Над чоловіком схилилась постать в чорному плащі з накинутим капюшоном, тримаючи руку на чолі своєї жертви. Від Пріта відходили дивні сяйва тьмяного білого кольору які втягувала незрозуміла постать.

      – Відпусти його! – рішуче промовила Елла.

      Незнайомець, ріст якого, як підмітила для себе Елла, не дотягував для дорослої людини, загрозливо поглянув на жінку, блиснувши зеленуватими очима які сяяли у пітьми немов котячі. Постать поволі підвелась, відкривши обличчя: чорне довге волосся і дівчаче бліде обличчя підлітка. Елла стояла розгублена. Монстром виявилась дівчинка, хоча і схожа, швидше, на тінь ніж на людину.

      – Відпусти його! – видала із себе Елла, стиснувши бутилочку із зіллям.

      – Вони заслужили на смерть. – відповіла дівчинка. – Всі вони.

      – Чому? Хто?.. – не зрозуміло запитала чаклунка.

      Вони нічого погано їм не зробила, вони допомагали їм, а вони убили їх. – обличчя дівчинки ще більш потемнішало, наповнюючись люттю.

      – Про кого ти?

      – Чому ти їм допомагаєш? – відповіла питанням на питання темна постать. – Ти ж така як я. Рано чи пізно і на тебе будуть полювати. Люди бояться не схожих на нас. Вони не розуміють нас.

      – Ти маєш зупинитись. Давай спокійно поговоримо.

      – Вони не слухали нас коли ми хотіли поговорити, і ми не будемо слухати їх. – дівчинка обернулась до Елли спиною, поглянувши на нерухоме тіло Томаса. – Йди геть! Мм не хочемо тебе кривдити.

      – Я не дозволю тобі убити його.

      – Ти не залишаєш нам вибору.

      Довкола дівчинки зібрався клубок туману, поволі перетворюючись у довгі лінії темряви, схожих на щупальці восьминога. Елла дістала пляшечку, але не встигла і подумати, як сильний потік вітру відкинув її на кілька метрів назад. Невидима сила схопила чаклунку за ноги, піднявши у нічне небо. Елла висіла в повітрі головою донизу, відчуваючи як туман обвивається довкола неї, немов змія стискаючи кожну кісточку. Вона опиралась що було сили, але нестерпний біль охоплював усе тіло. Раптово смертельні обійми розімкнулись і Елла полетіла додолу, важко ударившись спиною об землю. Це Томас кинувся на тінь, намагаючись ударити мечем у спину, але зазнав невдачі: пітьма випередила чоловіка, жбурнувши