Елла. Рус Пренс

Це справді ти? – уже жіночий голос озвався.

      В печері знаходилось близько десяти селян, в тому числі і сім’я сестри Пріта. Вибравшись назовні, Томас зголосився супроводити їх до замку, а Елла тим часом вирішила навідатись до іншого міста, щоб встигнути до темряви повернутись до замку.

      Наступне поселення зустріло Еллу ще більш гнітючою картиною. Солдати яких прислав лорд розкидало по всіх закутках: кілька лежало під різними будинками, ще пару разом з кіньми закинуло на дахи будинків. Складалось враження, що хтось чи щось неймовірно сильне розправилось із солдатами.

      Дівчина спішилась, наказавши Сноррі залишатись біля коня. Зжавши в долоні магічне зілля, Елла зайшла до першого будинку, але одразу вибігла, виблювавши увесь сніданок від різкого запаху розкладання тіл.

      – О, боги. – лишень промовила дівчина.

      В кожному із будинків знаходились їхні господарі, лиш мертві. Цілі сім’ї: жінки, діти, чоловіки, усі жителі міста знаходились у своїх домівках. Із людей зробили опудала, прикувавши їх до стін, немов картини, причому чоловік завжди на проти решти членів сім’ї. Хтось хотів, щоб вони бачили як помирають їхні рідні. Елла ледь стримувала сльози – такого вона ніколи не бачила. Хто міг таке зробити?

      Центральна площа зустріла спорудженими чотирьома шибеницями з обрубленими мотузками. Над усім містом кружляли ворони, а із лісу доносились самотні вовчі завивання.

      Елла не хотіла продовжувати обшуки, але потрібно було щось знайти, знайти бодай якийсь слід. Обмотавши шарфом обличчя, залишивши лиш очі, вона продовжила блукати по домівках. Скрізь було одне і те саме, окрім одного будинку. Непримітний будинок на іншому кінці містечка так само став склепом для своїх для власників, але тіла… тіла акуратно лежали на ліжку: чоловік із жінкою, обнявши сина, спокійно лежали разом. У всіх на шиї був слід від мотузки, а на столику, неподалік, стояла ваза із гілками ялинки.

      Сутінки майже заполонили небо, коли чаклунка повернулась до замку

      – Щось знайшла? – як тільки забачив Еллу, запитав Томас.

      Дівчина пронеслась повз нього і подалась у свою кімнату, кинувшись до речей. Стукіт у двері не відірвав її від пошуку необхідною речі.

      – Що сталось? – не дочекавшись відповіді, Пріт сам увійшов. – Що ти робиш?

      – Шукаю.

      – Що?

      – Не знаю… щось… щось неймовірно сильне. Щось що могло б нам знадобитись.

      – Заспокойся! – Томас підійшов до Елли, смикнувши за плече.

      – Не заважай.

      Елла не була схожа сама на себе, в очах виднівся страх. Вона нарешті відірвалась від речей, сівши на крісло. Її усю тіпало, коліна ні на мить не завмирали, а погляд блукав по кімнаті.

      – Заспокойся. – повторив Томас максимально спокійно. – Можливо щось принести? Води?

      – Ні.

      – Так що ти все таки там побачила?

      Еллі знову довелось це все пережити, розповідаючи Томасу все що там зустріла. Вона намагалась не згадувати ті картини які там бачила, але не могла викинути їх з голови.

      – І