Елла. Рус Пренс

волосся зібране у довгу косу.

      – Ще раз хочу подякувати, що так швидко прибули. – розпочав лорд. – Ситуація вкрай важка і, що саме більше мене бентежить, незрозуміла. Мені порадили звернутися до вас.

      – Хотілось би детальніше дізнатись, що ж все-таки сталось. – сухо промовила чаклунка.

      – П’ять дні тому надійшла звістка, що за одну ніч майже усі жителі містечка в двадцяти кілометрах на північ просто зникнули. Я послав туди загін із моїх найкращих солдат, але і з них так ніхто і не повернувся. Три дні тому іще одне поселення піддалось нападу і теж в ночі. В цьому випадку уцілілих більше, ми прихистили їх у замку.

      – І що вони розповідають? – зацікавлено запитала дівчина.

      – Усі розповідають різне: хтось бачив велетенських павуків, інші уже покійних родичів, але всі говорять, що відчували неймовірний страх.

      – Я б хотіла з ними переговорити.

      – Це буде складно зробити.

      – Чому?

      – Троє з них у іншому місті, перебрались до родичів. Та й вони, м’яко кажучи, не долюблюють таких як ви.

      – Таких як я? Це – чаклунів?

      – Так, вони винять в тому, що сталось злі сили. Важко їх винити. Коли трапляється щось подібне – люди першим ділом винять темних чаклунів. – лорд змочив горло теплим вином. – Є ще дівчинка, Соня. Вона у замку, допомагає нам, але не займайте її поки що, хай усе це просто переживе.

      – Гаразд, як скажете.

      До кімнати увірвався озброєний чоловік, справжній вік якого приховувала густа борода. В одній руці воїн тримав сокиру, при цьому на поясі висів меч і такий же за спиною. Комір з вовка із головою звіра на плечі довершував суворий образ воїна.

      – Сер Томас, ви саме вчасно. – Френсіс Сатон зайняв позицію між чоловіком і Еллою. – Томас Пріт ваший провідник, він з місцевих і єдиний бажаючий хто погодився піти з вами.

      – Приємно позн….

      – Я готовий виступати. – різко перебив дівчину лицар.

      – Добре, але я маю намір виїхати на світанку і ще було б краще поспілкуватись з мешканцями.

      – Я не маю наміру так довго чекати. Я негайно виїжджаю з тобою чи без тебе.

      Грізний погляд не сподобався Еллі, але вона не хотіла в нічній пітьмі їхати бозна-куди, тим більше, невідомо з чим маючи справу.

      – А я маю намір добре відпочити! – рішуче відповіла дівчина. – Я подолала не малий шлях і…

      – Я теж, проте не маю наміру зупинятись! – стояв на своєму чоловік.

      – Зі слів лорда Сатона напади відбувались уночі, тому безглуздо і нерозумно саме зараз вирушати…

      – Я не бажаю з тобою це вирішувати. Лорде Сатон, я хочу якнайшвидше вирушити!

      – Розумію. – кивнув лорд.

      Щоки дівчини надулись, немов дівчина набрала повний рот води.

      – Добре! – повільно видихнувши, промовила Елла Райс. І знявши важкий верхній одяг, додала. – Нам дещо знадобиться.

      Дівчина потягнулась до сумки, шукаючи потрібну пляшечку. Сноррі зробивши кілька кіл довкола шиї господарки, виплигнула