Елла. Рус Пренс

воїнів беззахисним перед атаками ворога.

      Обстріл не припинявся усю ніч, а вранці воїни лорда знову пішли в атаку. Рвучко ринувшись до стін, вони уже за мить підіймались драбинами на захисні споруди. Стріли летіли в обидві сторони, тут і там замертво падали воїни. Бій розгорнувся на стінах. Стівен вправно убивав супротивників, але він не міг впоратись з такою кількості і таким напором. Людей Пейна дедалі меншало. З кожною миттю ситуація ставала куди складнішою.

      Джеффрі стояла віддаль і кидала у ворога пляшечки із чарівним зіллям, спалюючи їх живцем. Через годину бою дівчина зі страхом розкрила долоню – залишилось дві останні колби із чарівним зіллям.

      Одна зі стріл влучила в бік Стівена і він повалився в сторону, упавши зі стіни. Джеффрі ні на миті не завагалась, добігши до чоловіка, вона допомогла тому підвестись і поволокла в сторону входу у шахту. Стівен намагався чинити опір та повернутись до солдат, але бій уже було програно. Останні захисники пали, лише п’ятірка солдат кинулись назад, підхопивши лідера, вони забігли з ним у середину.

      Джеффрі залишилась при вході. Дівчина піднесла до вуст одне зілля і, випивши до дна, виплюнула струмінь полум’ям на ворога, спопеляючи всіх і все довкола. Останню пляшечку вона розбила об гору над входом в шахту, викрикнувши, що було сили «морта» і застрибнула до решти.

      На вході виникла перешкода, майже невловима для ока, але непрохідна для нападників. Магічна стіна на якусь мить стала останньою надією на порятунок.

      Решту дня до темряви, Стівен і Джеффрі з іншими уцілілими спостерігали за потугами воїнів подолали бар’єр, але в них це не виходило. І на ніч вони розбили табір неподалік, виставивши охорону.

      – І на довго цього вистачить? – зціпивши зуби від болю запитав Стівен Пейн.

      – Не знаю… ненадовго… Бережи сили. – тримаючи шматки одягу на рані чоловіка і стримуючи кров, відповіла дівчина.

      – Якщо Джеффрі не твоє ім’я, то як тебе звати насправді? – не послухавшись поради чаклунки, продовжив говорити Стівен.

      – Елла… Елла Райс.

      – Елла… Гарне ім’я. – тихо промовив чоловік, поглянувши у вічі дівчині, перевівши погляд на переляканих жінок з дітьми трохи віддаль від них. – Попіклуйся про них.

      – Ти виживиш. Все буде добре. – відповіла Елла, поглянувши на рану.

      – Ти не вмієш брехати. – усміхнувся у відповідь Стівен. – Ти гарна людина. Не марнуй своє життя і навички даремно.

      З приходом сонячного світла, ворог поновив спроби увірватись до середини. Бар’єр потрохи слабнув, а разом з ним і Пейн. Чоловік ледве дихав, не зводячи погляд з дівчини. І врешті-решт життя покинуло Стівена, залишивши бездиханне тіло із широко розплющеними очима.

      Елла ніжно рукою провела по вікам Стівена, прикривши їх, і, поцілувавши в лоб, обросила обличчя Пейна слізьми.

      – Мендо ілас кето. – на останок промовила дівчина.

      – Боги чекають на тебе. – підхопила