Художник. Денис Замрій

скажу я тобі, Сошенко вельми і вельми вправний іконописець.

      – Іконописець?

      – Саме так. Побачивши його роботи, ми подали прохання до правління академії. А вже по тому на основі цього прохання й листів наш Григорович підписав йому квиток – дозвіл відвідувати натурні класи та лекції. Вчитися Івану спочатку було складно, але ти вже знаєш мою думку: українці в столиці так само, як італійці, пробиваються швидко.

      – Дивна історія. Обіцяй, що ти неодмінно познайомиш мене з ним.

      – Обіцяю. І передбачаю, що ти ойкнеш від його пейзажів!

      Так, мріючи й будуючи плани, рухалися художник і його муза старовинними трактами, збуджуючи цікавість селян, які розглядали нову, вкриту лаком карету. Кучер поганяв баских коней, торохтіли колеса в коліях і вибоїнах, і до вечора п’ятниці екіпаж перетнув кордон володінь Павла Васильовича Енгельгардта, – відставного полковника лейб-гвардії Уланського полку, одруженого із Софією Григорівною Енгельгардт, уродженою Готхард-Герхард, – власника трьох мільйонів грошима та сімнадцяти тисяч душ кріпосних селян.

      Карета залишила за собою похилений дорожній вказівник із лаконічним написом «Кирилівка».

      Сьогодні ми не можемо достеменно стверджувати, що саме через Кирилівку лежав шлях Брюллова й Самойлової. Але! По-перше, саме ця дорога – через Звенигородський повіт – була найкоротшою. По-друге, це може пояснити той факт, що іменитий і досить стриманий у спілкуванні художник Брюллов раптом перейнявся такою симпатією й щирою любов’ю до невідомого сироти, кріпосного хлопця з великим талантом. Ну, і по-третє – це просто красиво. Тож, шановний читачу, дозвольмо на якусь мить вимислу взяти гору над сухою правдою, викладеною, а точніше, не викладеною в жодних документах. Від цього світ стане яскравішим, а історія – цікавішою.

      Хоча цілком може бути, що нам, оповідачам, не розумом, але палкою уявою вдалося розгледіти саме те, що відбувалося насправді.

      Розділ шостий

      Духовна особа

      Дочка уродлива.

      Мов тополя, виростає

      Світові на диво.

      Виростає…

Т. Шевченко. Княжна, 1847

      Роль звичайного сільського дячка в українській культурі не можна недооцінювати.

      Микола Васильович Гоголь залишив нам найбільш точну характеристику цього персонажа і вичерпний його опис: «Ось, наприклад, чи знаєте ви дяка Диканьської церкви Хому Григоровича? Ех, голова! Що за історії вмів він оповідати! Дві з них знайдете в цій книжці. Він ніколи не носив строкатого халата, який ви зустрінете на багатьох сільських дячках, але заходьте до нього, і в будні він вас завжди прийме в балахоні з тонкого сукна кольору застудженого картопляного киселю, за який він платив у Полтаві мало не по шість карбованці за аршин. Від чобіт його, у нас ніхто не скаже на цілому хуторі, щоб було чути запах дьогтю, але кожному відомо, що він чистив їх найкращим смальцем, якого, думаю, з радістю інший мужик поклав би собі в кашу. Ніхто не скаже, щоб він коли-небудь витирав ніс полою свого балахона, як це роблять інші люди його звання, але виймав з-за пазухи охайно складену білу хусточку, вишиту