Художник. Денис Замрій

зробити перший крок і як важливо зробити його в правильному напрямку!

      Однак залишімо на якийсь час художника і його кохану під палючим південним сонцем і повернімося до Санкт-Петербурга…

      Розділ четвертий

      Замовлення

      Будеш, батьку, панувати,

      Поки живуть люди,

      Поки сонце з неба сяє,

      Тебе не забудуть!

Т. Шевченко. На вічну пам’ять Котляревському, 1838

      Багато хто любить Караваджо. Натомість той, хто не любить бароко, напевно, воліє умбрійську школу і Рафаеля Санті або північний ренесанс Ван Дейка. На жаль, хай хоч якими були переваги, утім, далеко не кожен може дозволити собі придбати оригінал. У ті часи, про які ми мовимо, оригінали великих майстрів коштували набагато дешевше. Але й платня середнього чиновника – скажімо, гоголівського Акакія Акакієвича – складала близько чотирьохсот карбованців на рік. І дозволити собі полотно справжнього майстра він аж ніяк не міг, навіть якби відмовився від їжі, пиття й даху над головою.

      Дагеротипія – попередниця фотографії – тоді вже з’явилася, але широко розповсюджена ще не була. А слово «репродукція» вживалося зовсім в іншому значенні й до живопису не мало ніякого відношення. Тому ті, хто все ж таки мріяв запізнатися з прекрасним, зверталися в художні майстерні, де можна було придбати копії творів великих живописців.

      Іноді ці копії мало чим відрізнялися від оригіналу, адже писали їх люди вельми й вельми талановиті…

      У петербурзькій майстерні Василя Григоровича Ширяєва було досить людно. Заклад під вивіскою «Художніх справ і всіляких кунштюків майстер» знаходився неподалік Невського проспекту: замовник мав розуміти, що контора в центрі столиці – це вже ім’я. Мудрий вибір місця для майстерні неабияк підвищував вартість замовлень та суттєво впливав на їхню кількість.

      На стінах висіли копії картин прославлених майстрів, зразки портретів, рами. А під столами й лавками по кутках вишикувалися рядами порожні пляшки з-під хлібного вина й недорого квасу. Очевидно, столичний клімат не залишав вибору молодим художникам – вони зігрівалися просто в майстернях і часто разом із господарем. Утім, хіба можна уявити російського художника принципово непитущим?

      Сам господар у строкатому халаті поверх сюртука в цей ранній час сидів на великому верстаку й снідав – перед ним були розкладені половинка курчати з потворно відстовбурченими ногами, солоні огірки і бруква. За трапезою спостерігали хлопці, зібрані з різних куточків неосяжної Російської імперії – майбутні славетні живописці чи талановиті нероби, але поки що просто учні. Старшому було вже тридцять два роки, а молодшому ледь виповнилося чотирнадцять. Нарешті їхній учитель обгриз курячу ніжку й пожбурив кістку просто під верстак.

      – Голуби мої, – мовив Ширяєв до учнів і підмайстрів, що скупчилися навколо верстака, – ви ще чижики, пташата в нашій нелегкій справі. Хто знає, чи довго підмайстер навчався в цехах? Ну, скажімо, у Голландії?

      І майстер тицьнув пальцем в копію картини «Танець під шибеницею» Пітера Брейгеля, що висіла