Шлях додому. Брюс Кэмерон

організацій. Я нарешті дістав дозвіл на знесення після року відмов. Року. Тому я маю почати працювати, зараз же.

      – Я не рушу з місця.

      – Ти серйозно збираєшся стояти перед екскаватором, поки той зноситиме будинок? Я викликаю поліцію.

      – Чудово.

      – Хтось казав тобі, що ти впертий маленький гівнюк?

      – Впертий – можливо, – відповів Лукас. – А що маленький – ніколи.

      – Ха. Ти ще той фрукт.

      Чоловік пішов геть, не погладивши мене, що було дуже незвично. Якийсь час ми стояли на місці. Велика машина замовкла, і, коли гуркіт стишився, я якось по-іншому відчула своє тіло: наче мене щось стискало, а тепер це припинилося. Лукас поставив мене на землю, і я обережно обнюхала ґрунт. Хотіла гратися, але Лукас просто стояв на місці, а повідець не давав достатньо простору, щоб побігати навколо.

      Коли з’явилися нові люди, я замахала хвостом. Із ще однієї автівки вийшли жінка і чоловік. Вони обоє були в темному одязі, а на поясі в них висіли металеві предмети.

      – Поліція, – тихо сказав Лукас. – Що ж, Белло, подивимося, що зараз буде, коли прибули поліцейські.

      Двоє людей у темному одязі підійшли ближче й почали говорити з чоловіком із димними м’ясними пальцями. Схоже, Лукас стривожився, але ми не поворухнулися. Я позіхнула, а потім у захваті замахала хвостом, коли двоє людей підійшли до нас і звернули на мене увагу. Я відчувала запах собаки від жінки, а від чоловіка – ні.

      – О Господи, яке миле цуценя, – тепло промовила жінка.

      – Її звати Белла, – сказав Лукас.

      Мені сподобалося, що вони говорили про мене!

      Жінка мені усміхалася.

      – А як вас звати?

      – Лукас. Лукас Рей.

      – Гаразд, Лукасе. Розкажіть нам, що тут відбувається, – сказав її приятель-чоловік.

      Чоловік розмовляв з Лукасом, поки жінка присіла і гралася зі мною. Я стрибнула їй на руку. Тепер, коли я могла обнюхати її, то зрозуміла, що насправді на її пальцях запах двох собак. Я облизала їх і відчула смак собак. Мета левий предмет на її поясі заторохтів.

      Коли жінка підвелася, я подивилася на Лукаса.

      – Але ж хто має захищати котів, якщо не поліція? – запитав Лукас. Це вдруге він сказав слово «поліція». Я зрозуміла, що він засмучений, і підійшла до нього, щоб сісти біля ніг і спробувати втішити.

      – Ви на це ніяк не вплинете. Розумієте? – Чоловік у темному одязі вказав рукою на велику машину. – Я розумію, чому це вас турбує, але ви не можете втручатися у процес будівництва. Якщо ви не підете звідси, нам доведеться вас затримати.

      Жінка із запахом двох собак торкнулася плеча Лукаса.

      – Найкраще для вас і для вашого цуценяти – повернутися зараз додому.

      – Може, ви хоча б посвітите ліхтариком у підвал? – запитав Лукас. – Ви побачите, про що я говорю.

      – Не впевнена, що це щось змінить, – відповіла жінка.

      Я побачила, як під’їжджає ще одна автівка, повна сильних запахів собак, котів та інших тварин. Я підняла свій ніс у повітря, класифікуючи аромати.

      У новоприбулій автівці сиділи жінка і чоловік. Чоловік поліз