Кинджал проти шаблі. Тимур Литовченко

Михайлович спочатку просидів у Рогатині весь кінець минулого року, зиму й весну цього, потім виїхав звідти, згодом повернувся знову. Затіває щось, по всьому судячи…

      – А більше його слуги ні про що таке підозріле не згадували? – обережно поцікавився Семен.

      – Кліщами не витягнеш! – від роздратування вона гепнула кулаком по столу.

      – А послали б вірних людей довідатися, що там, у Рогатині, відбувається…

      – Ще чого, стану я за власним сином шпигувати!..

      – А якщо я дізнатися спробую? – обережно запропонував Олізар.

      – А чом би й ні?! Спробуйте…

      Втім, у голосі старої княгині відчувалася безнадійність. На цьому Семен попрощався, вийшов у відведені йому покої, а потрапивши туди, насамперед велів покликати до себе повірника у найтемніших справах – Прохора, за надійність і готовність у будь-який час стелитися хазяїнові під ноги прозваного Копилом[2]. З ним мав півгодинну таємну нараду, після чого відпустив слугу, сам же повалився на широку лаву, розтерзаний найпохмурішими передчуттями.

      Копил повернувся вже глибоко вночі.

      – Ну, що тобі вдалося дізнатися?

      За час відсутності слуги Олізар не заплющив очей. Було видно, як сильно він стомився від очікування найменшої звістки.

      – Дізнався, хазяїне, вивідав усе, що тільки можна було вивідати!

      – Ну що?..

      – Кепські справи.

      – Тобто?!

      – Дружину там, у Рогатині, молодий князь Іван Михайлович має.

      – Що-о-о?!

      – А що чуєте: справжню законну дружину! У неї, до того ж, ще й немовля від князя народилося. Хлопчик…

      – Ти що верзеш, мерзотнику! Коли ж він устиг?..

      Розгніваний Олізар схопив слугу за комір сорочки й притягнув до себе, але Прохор напівпридушеним голосом просипів:

      – Говорю, як на сповіді!.. Та й навіщо мені брехати?! Що я, зовсім з глузду з’їхав, щоб на самого князя Вишневецького наклеп зводити?..

      Насилу опанувавши себе, Семен відпустив вірного слугу, впав на лаву й простогнав:

      – І звідки, скажи мені, ці баби проклятущі беруться?! Вічно підлізуть під найзавидніших наречених, усі плани поплутають…

      Слуга розсудливо промовчав, чекаючи, коли хазяїн заговорить знову. І той спитав:

      – А чого ж його власна мати про таке ні сном, ні духом?..

      – Минулої осені татарва клята князя підстрелила, його довезли куди найближче – просто в Рогатин тобто. Там його місцева знахарка лікувала… А слуги побоялися матері-княгині розповісти про таку справу: відомо, що стара норов крутий має!

      – Ну, а згодом?

      – А потім уже сам князь заборонив їм патякати про все це: адже доки він у Рогатині відлежувався та від важкої рани одужував, то закохався, а потім уже й оженився.

      – А ти як же довідався про всю цю справу?

      – Та як, як!..

      Копил на секунду потупився, після чого заявив з несподіваною рішучістю:

      – Та дуже просто: підгледів і підслухав – чого вже там!..

      – А тебе самого

2

Копил – дерев’яна підошва, що вшивалася в чобіт у добу Середньовіччя, згодом – чоботярська колодка.